Західний канон Гарольда Блума й український переклад. Частина 1: теократична доба

«Західний канон» Гарольда Блума є гарною можливістю оглянути досить повний список канонічних текстів західної культури та їхню присутність у культурі українській через переклади. Щороку я стараюся оновлювати цей список, аби стежити за поступом.

Нижче списки неперекладеного і перекладеного канону з теократичної доби (Стародавній Схід, Античність, Середньовіччя).

«Трагедії» Софокла (Апріорі, 2026)

Станом на квітень 2026 року зі 100 позицій списку Блума неперекладеними лишаються 38, а перекладено — 62. Це єдиний період, де більшість перекладено.

Якщо порівняти з попереднім списком, який я робив у квітні минулого 2025 року, то перелік неперекладеного теократичного скоротився на три довгоочікувані позиції: «Птахи» Арістофана (Назар Ващишин; Апріорі, 2025), «Аякс» і «Трахінянки» Софокла (Назар Ващишин, Апріорі, 2026). Також вийшов третій том «Порівняльних життєписів» Плутарха (Назар Ващишин; Стилет і стилос, 2026), куди ввійшли 12 текстів, які раніше не перекладатися, тож тепер українською доступно 36 з 50 життєписів Плутарха (цю позицію я додав у перекладене ще минулого разу).

Також зробив повнішим список українських перекладів Біблії.

Західний канон Гарольда Блума й український переклад. Частина 4: хаотична доба

У списку хаотичної доби (від 1900-тих до 1980-тих) аж 839 позицій, втім і література в XX столітті розвивалася досить бурхливо. Гарольд Блум зазначав, що цей період у нього дуже умовний, оскільки треба значно більше часу, аби зрозуміти, що ввійшло до канону, а що ні. Більш-менш певним він був тільки про першу половину XX століття. Оскільки з часу написання книги минуло більше 30 років, то вже можна побачити, чи потрапили ці імена в історію літератури.

Українською перекладено близько 225 позицій, тож близько 614 лишаються неперекладеними взагалі або достатньо повно. Із основних літератур найкраще представлена німецькомовна.

За 2024 і початок цього року вперше було видано: поезії Рубена Даріо в перекладі Сергія Борщевського («Компас», 2024), роман «Бал у графа д’Оржеля» Раймона Радіґе («Апріорі», Володимир Герман, 2024), перша частина трилогії «Крістін, дочка Лавранса» Сіґрід Унсет («Апріорі», Микита Никончук, 2025), збірка поезії Збіґнєва Герберта («Дух і Літера», Маріанна Кіяновська, 2024), «Орландо» Вірджинії Вулф («Ще одну сторінку», Тамара Дуда, 2024).

Нові, повніші чи перероблені переклади того, що вже раніше видавалося українською: переклад трьох томів «У пошуках втраченого часу» Марселя Пруста («Фоліо», Євген Марічев), «Зачарована гора» Томаса Манна (видавництво Жупанського, Роман Осадчук, 2024), збірка вибраних оповідань Іцхока Лейбуша Переца («Дух і Літера», Олександра Уралова, Софія Корн, 2024), «Розповіді епохи джазу» Френсіса Скотта Фіцджеральда («Апріорі», Богдана Трущак, 2024), «Колиска для кішки» Курта Воннеґута («Букшеф», Ганна Литвиненко, 2024).

Перевидання: «Подорож на край ночі» Луї-Фердінана Селіна («Фоліо», Петро Таращук), «Нудота» Жан-Поля Сартра («Букшеф», Елла Євтушенко), «Сум’яття вихованця Терлеса» Роберта Музіля («Ще одну сторінку», Юрко Прохасько, 2024), «Дублінці» і «Портрет митця замолоду» Джеймса Джойса («Комубук», 2024); «Який чудесний світ новий!» Олдоса Гакслі («Букшеф», Віктор Морозов, 2024).

Анонси і чутки: видавництво Жупанського анонсувало «У льохах Ватикану» Андре Жіда, «Фарисейку» Франсуа Моріака (перекладач обох — Ярослав Коваль), а також перевидання «Доктора Фаустуса» Томаса Манна; є чутки, що перекладається «Тесс із роду д’Ербервілів» Томаса Гарді.

Патрік Модіано

Вступна розповідь про мого улюбленого автора Патріка Модіано (Patrick Modiano, нар. 1945), французького письменника, лауреата Ґонкурівської премії та Нобелівської премії з літератури, творця «Вулиці Темних Крамничок», «Неділь у серпні», «Зниклого кварталу» та багатьох інших чудових ліричних романів. Я спробував описати ключові особливості його творчості, а також оглянути три основні підходи до нього — як до автора детективів, як до постмодерніста і як до реаліста.

У формі подкасту можна послухати на Ютубі:

У текстовому форматі можна прочитати нижче:

Персональний список 100 найкращих фільмів

У 2004 році я почав вести облік переглянутих фільмів й за цей час подивився більше 2000 повнометражних фільмів, сотню серіалів і кілька сотень короткометражок, тож схотілося якось це підсумувати та впорядкувати, відібравши краще з кращого.

Оцінюю я фільми в першу чергу за естетику, потім за етику (чесність із глядачем і повага до глядача, корисність основного повідомлення фільму, чи робить він світ кращим), потім за достовірність (психологічна переконливість, внутрішня несуперечливість). Також мені подобається критеріонівський підхід, коли на одній полиці ставиться і дуже глибоке кіно, і прості комерційні продукти, але, звісно, які чимось заслужили там місце (кращі на певну тематику, мали вплив на культуру, є зразком роботи майстерного актора чи режисера).

«Мімезис» Еріха Ауербаха

«Мімезиса» Еріха Ауербаха — це дійсно фундаментальна праця, важлива не лише для філології загалом і літературознавства зокрема, а й для історії та теорії мистецтва, культури, історії в цілому та, певно, і для інших гуманітарних дисциплін.

Однак, її треба вміти читати, правильно увійти в її розуміння, адже якщо братися до неї наскоком, без належних базових знань із літературознавства чи мистецтвознавства, то текст або швидко набридне, або читач пройдеться по ньому, як про набору суб’єктивних есеїв без чіткої теорії та методології.

Насправді, тут є і теорія, і методологія, і вони вражають своєю фундаментальністю, але це все дуже завуальовано в силу різних причин: по-перше, ця книга є «практичною апробацією» теоретичних побудов, викладених у попередній роботі Ауербаха («Данте як поет земного життя»), по-друге, писалася вона під час другої світової в еміграції у Стамбулі, без доступу до наукових публікацій, тому стилістично написана як есей, без зносок і посилань на наукову літературу. Книга на 90% складається з докладного літературознавчого і стилістичного аналізу низки художніх текстів, з увагою до дрібниць, часто маргінальних, майже без висновків і узагальнень. Насправді, загальна сукупність проведеного аналізу, структура і послідовність викладу ведуть до цих висновків і узагальнень, до яких читач мав би дійти сам. Якби ж тільки сучасна людина могла так довго тримати концентрацію й увагу: 500 сторінок дрібного тексту, який читати треба повільно й обдумуючи (не тому, що текст складний, а тому, що провокує на міркування й співставлення з власним досвідом читання та розуміння згадуваних літературних творів).

Девід Бентлі Гарт. Атеїстичні марення: християнська революція та її модні вороги (Вступ)

Ця книга в жодному сенсі не є строго об’єктивною історичною працею. Повне відсторонення неможливе навіть для найрозсудливіших із істориків, оскільки писання історії вимагає причинно-наслідкової оповіді, що неминуче є актом інтерпретації, котрий за своєю природою не може цілковито вивільнитися від суб’єктивності. Та я не історик, у жодному разі, тож навіть не намагатимуся відсторонитися. У цій роботі мої суб’єктивні упередження є прозорими й нестримуваними, а мої аргументи певною мірою навмисне посилені (або можуть такими здаватися). Гадаю, доцільно визнати це на початку, хоча б для уникнення подальших звинувачень у претензіях на об’єктивність чи нейтралітет заради введення читача в стан піддатливої довірливості. Написане мною — це передовсім «історичний есей», що не є вільним від упередження й має за першочергову мету відстоювання докладного розуміння впливу християнства на розвиток західної цивілізації.

Що таке академічна художня освіта і чи потрібна вона в наш час?

У широких масах побутує думка, що «академічна художня освіта» — це та освіта, яка дається в навчальних закладах, що мають назву «академія мистецтва». Колись (у 19 столітті) це дійсно було так, але зараз це вже не відповідає дійсності. В абсолютній більшості навчальних закладів, які називаються «академіями мистецтва», викладається все, що завгодно, окрім академічної художньої освіти. На пострадянському просторі в 1990-тих ще були живі справжні академічні традиції, але зараз вони вже майже всюди викорінені доблесними зусиллями керівників цих закладів чи міністерськими реформами. Безперервні академічні традиції присутні в багатьох художніх навчальних закладах у США, переважно на західному узбережжі, де технічна майстерність завжди ставилася в основу художньої освіти, а також у поодиноких навчальних закладах у Західній Європі. У нас це вимираючий (якщо ще не мертвий) вид.