четвер, 16 січня 2020 р.

Що таке академічна художня освіта і чи потрібна вона в наш час?

У широких масах побутує думка, що «академічна художня освіта» — це та освіта, яка дається в навчальних закладах, що мають назву «академія мистецтва». Колись (у 19 столітті) це дійсно було так, але зараз це вже не відповідає дійсності. В абсолютній більшості навчальних закладів, які називаються «академіями мистецтва», викладається все, що завгодно, окрім академічної художньої освіти. На пострадянському просторі в 1990-тих ще були живі справжні академічні традиції, але зараз вони вже майже всюди викорінені доблесними зусиллями керівників цих закладів чи міністерськими реформами. Безперервні академічні традиції присутні в багатьох художніх навчальних закладах у США, переважно на західному узбережжі, де технічна майстерність завжди ставилася в основу художньої освіти, а також у поодиноких навчальних закладах у Західній Європі. У нас це вимираючий (якщо ще не мертвий) вид.

Що ж таке академічна художня освіта насправді? Це методика навчання художників, що була остаточно сформована в Академії красних мистецтв у Франції в середині 19 століття в руслі таких течій як неокласицизм та академізм. Згодом ці принципи викладання поширилися художніми закладами по всьому світу, зокрема були вони і в Російській імперії, і в СРСР (особливо в 1950-тих). Вони постійно доповнювалися й модифікувалися, відповідно до вимог часу. Суть цієї навчальної методології не надто пов’язана з художніми течіями в рамках яких вона виникла (хоча, звісно, ідеологічно вони спонукали її появу). Основна її ідея банальна — навчити студента малювати. Не каляки-маляки, не косо-криво, не «я так віжу», а максимально правдоподібно до реальності, відповідно до принципів міметичної естетики, вперше описаної ще в Платона, і на якій ґрунтується все європейське образотворче мистецтво від античності і донині (за виключенням неміметичних напрямків, які з’явилися в ХХ столітті). Це дуже тривалий і непростий процес навчання, який вимагає повної віддачі, роботи по 5-8 годин щодня впродовж від 5 до 10 років. У результаті успішного завершення такого навчання студент зможе малювати «як старі майстри», а далі вже все залежить від його працелюбності і талантів — чи буде він займатися тупим епігонством, чи просто добре зароблятиме в комерційних сферах без претензій на високе мистецтво, чи увійде в класику світового образотворчого мистецтва й потрапить у найкращі колекції, чи ж вирішить за краще шмаляти постмодерн і продавати банки з лайном за мільйони доларів у результаті продуманих операцій із відмивання грошей (навіть у цей закритий бізнес-клуб легше потрапити з академічною художньою освітою, ніж без неї).

У 20 столітті у зв’язку з популярністю авангарду й постмодерну академічна освіта (особливо у Західній Європі) поступово зникла. Але в 21 столітті по всьому світі почався активний ренесанс академічної освіти з причини того, що в багатьох індустріях і сферах культури постав величезний брак людей, які банально вміють малювати. У високобюджетному кінематографі, анімації, коміксах, ілюстраціях та відеоіграх постійно не вистачає людей, які можуть малювати й моделювати правдоподібно, зі знанням анатомії, законів композиції, кольору, тону й купи інших технічних моментів, на які 90% сучасних «академій мистецтв» давно забили болт. При цьому нікуди не подівся ринок реалістичного мистецтва з чималою кількістю дуже багатих колекціонерів і замовників, від Ротшильдів до королівського дому Англії. Увесь цей попит на професіоналів, з одного боку, спричинив появу купи приватних навчальних закладів такого типу (наприклад, приватна Флорентійська академія мистецтв), а з іншого спонукав частину старих «академій» знову повідкривати напрямки, де студентів трохи вчать малювати.

В Україні, звісно, все навпаки, всі зусилля спрямовані на те, щоби остаточно добити вміння малювати серед студентів, бо ж це вміння вже «застаріло». Коли я вчився в НАОМА, то ми намагалися боротися за виживання там академічної освіти, але безуспішно. У результаті НАОМА стала притчею во язицех, а люди, які таки хочуть навчитися малювати, переважно мусять там мучитися в абсолютно некомфортному і ворожому середовищі. Якщо мають можливість, то забивають на цей заклад і йдуть вчитися до професійних художників приватно чи платять чималі кошти у приватних школах (як-от ArtCraft), зорієнтованих на комерційну індустрію, де вас таки вчать малювати, бо це основний запит платоспроможних роботодавців і тих, хто хоче мати високооплачувану роботу художником. Враховуючи надзвичайний технічний прогрес у сфері відеоігор і кінематографу, а також запит на гіперреалістичні віртуальні світи, де все пророблено до найменших дрібниць, і при цьому пророблено з художнім смаком і відбором (див. Death Stranding), а не тупо бездумно відфотографовано і переведено в 3D, попит на таких спеціалістів буде лише рости, а значить і в Україні поступово з’являтиметься все більше приватних шкіл, які таки вчать малювати. Тоді як класичні академії в Україні поступово вимиратимуть, бо і для тіньового ринку з відмивання грошей під назвою «сучасне мистецтво» вони не надто підходять, і малювати там уже майже не вчать.

Jeremy Lipking / Hideo Kojima
Тобто класична академічна освіта — це вміння професійно малювати у прямому сенсі слова, теоретичне і практичне знання законів анатомії, композиції, перспективи, оптики, кольору, світла й тіні, ритміки, відбору, історичних стилів і т.д. і т.п. На виході така освіта (чи самоосвіта) може давати як видатних художників (Ендрю Ваєт, Іштван Сандорфі, Арон Візенфельд, Джеремі Ліпкін, Ігор Шестопалов, Денис Саразін), так і професіоналів у комерційних сферах кінематографу й відеоігор, що отримують від 5000$ на місяць. Очевидно, що така освіта потрібна принаймні з двох точок зору: по-перше, для розвитку української культури і високого мистецтва, і, по-друге, для розвитку української економіки й індустрії високотехнологічних розваг (Metro Exodus).
Дмитро Кузьменко, 2020

Немає коментарів:

Опублікувати коментар