Західний канон Гарольда Блума й український переклад. Частина 3: демократична доба

Канон демократичної доби (література XIX століття, конкретніше з 1832 до 1900) в Гарольда Блума містить 351 позицію. Станом на кінець квітня 2025 року повний чи більш-менш достатній український переклад мають 136 позицій, а в 215 переклад наразі відсутній.

«Портрет однієї леді»
Генрі Джеймса
(Темпора, 2024)

За рік з’явилося 3 цілковито нові переклади, також я знайшов один старий переклад, тож загалом статистика поліпшилася на чотири позиції. Українською було вперше перекладено роман «Портрет однієї леді» Генрі Джеймса (Темпора, Юрій Олійник), роман «Сайлес Марнер» Джордж Еліот (Книголав, Ірина Гнатковська), роман «Вільєт» Шарлотти Бронте (Ще одну сторінку, Тамара Дуда). Знайдений старий переклад Миколи Сагарди 1930 року («Історія про два міста» Дікенса).

З-поміж того, що вже було, вийшов ще один переклад «Химер» Жерара де Нерваля (Берегове, 2024, Володимир Баняс-молодший). Раніше їх перекладав Михайло Москаленко. Також вийшли «Посмертні записки Піквікського клубу» Дікенса (А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2024, Володимир Панченко), перевидання Джейн Остін під назвою «Гідність і гонор» (Апріорі, 2025, Тетяна Некряч), ще два переклади роману Емілі Бронте — «Буремний перевал» (Книголав, 2024, Ірина Гнатковська) і «Буремна вись» (Небо, 2025, Злата Подугольнікова), а також переклади Готорна у «Фоліо».

Також була анонсована велика збірка творів Вільяма Блейка за редакцією Максима Стріхи (Видавництво Жупанського) та роман «Еліксир диявола» Ернста Теодора Амадея Гофмана (Видавництво Жупанського, перекладає Оксана Гергелійник).

Західний канон Гарольда Блума й український переклад. Частина 1: теократична доба

«Порівняльні життєписи»
Плутарха
(Стилет і стилос, 2024)

«Західний канон» Гарольда Блума є гарною можливістю оглянути досить повний список канонічних текстів західної культури та їхню присутність у культурі українській через переклади. Щороку я стараюся оновлювати цей список, аби стежити за поступом.

Нижче списки неперекладеного і перекладеного канону з теократичної доби (Стародавній Схід, Античність, Середньовіччя).

Станом на квітень 2025 року зі 100 позицій списку Блума неперекладеними лишаються 41, а перекладено — 59. Наразі це єдиний період, де більшість перекладено.

Якщо порівняти з попереднім списком, який я робив у травні минулого 2024 року, то перелік неперекладеного теократичного зменшився на одну позицію — з’явився другий том «Життєписів» Плутарха (Віталій Туренко; видавництво «Стилет і стилос»), що збільшило кількість перекладених життєписів до 24 із 50, і я вирішив, що можна вважати цю позицію достатньою для перенесення в перекладене.

З відсутніх у Блума важливих текстів вийшов лицарський роман «Амадіс Ґальський» (НК Богдан, 2025) в перекладі Петра Таращука (цей твір можна зарахувати й до наступного періоду, адже він з’явився на межі Середньовіччя та Відродження).

Західний канон Гарольда Блума й український переклад. Частина 2: аристократична доба

Канон аристократичної доби (література Відродження, бароко, класицизму і Просвітництва) в Гарольда Блума містить 231 позицію.

«Визволений Єрусалим»
Торквато Тассо
(Астролябія, 2024)

Станом на кінець квітня 2025 року лише 66 позицій мають повний чи більш-менш повний переклад українською, тоді як 165 не перекладено. Ситуація набагато гірша, ніж із перекладами стародавньої, античної і середньовічної художньої літератури. Я б навіть сказав, що ситуація майже катастрофічна, особливо (і як не дивно) з англомовною літературою.

Однак від травня минулого року вийшло два нові значущі видання: «Визволений Єрусалим» Торквато Тассо в перекладі Максима Стріхи (видавництво «Астролябія») та «Есеї» Френсіса Бейкона в перекладі Ігоря та Ірини Карівець (видавництво «Контур»). Також я переніс «Максими» Ларошфуко в «перекладене», бо в перекладі Яреми Кравця 1993 року наявно 430 з 641 максими, що хоч і не ідеально, але прийнятно. Таким чином список неперекладеного зменшився на три позиції.

З відсутніх у Блума важливих текстів вийшов ще «Кишеньковий оракул» Бальтасара Ґрасіана в перекладі Олени Сайфутдінової (Апріорі, 2025).

Кілька творів мають переклади з російських перекладів, їх я вважаю неперекладеними, адже з нерідкісних мов у XXI столітті так перекладати не годиться. Окремі вірші чи фрагменти теж перекладалися, але в список перекладеного я додавав лише повні чи достатньо об’ємні переклади (для збірок поезій).

Патрік Модіано

Вступна розповідь про мого улюбленого автора Патріка Модіано (Patrick Modiano, нар. 1945), французького письменника, лауреата Ґонкурівської премії та Нобелівської премії з літератури, творця «Вулиці Темних Крамничок», «Неділь у серпні», «Зниклого кварталу» та багатьох інших чудових ліричних романів. Я спробував описати ключові особливості його творчості, а також оглянути три основні підходи до нього — як до автора детективів, як до постмодерніста і як до реаліста.

У формі подкасту можна послухати на Ютубі:

У текстовому форматі можна прочитати нижче:

Персональний список 100 найкращих фільмів

У 2004 році я почав вести облік переглянутих фільмів й за цей час подивився більше 2000 повнометражних фільмів, сотню серіалів і кілька сотень короткометражок, тож схотілося якось це підсумувати та впорядкувати, відібравши краще з кращого.

Оцінюю я фільми в першу чергу за естетику, потім за етику (чесність із глядачем і повага до глядача, корисність основного повідомлення фільму, чи робить він світ кращим), потім за достовірність (психологічна переконливість, внутрішня несуперечливість). Також мені подобається критеріонівський підхід, коли на одній полиці ставиться і дуже глибоке кіно, і прості комерційні продукти, але, звісно, які чимось заслужили там місце (кращі на певну тематику, мали вплив на культуру, є зразком роботи майстерного актора чи режисера).

«Мімезис» Еріха Ауербаха

«Мімезиса» Еріха Ауербаха — це дійсно фундаментальна праця, важлива не лише для філології загалом і літературознавства зокрема, а й для історії та теорії мистецтва, культури, історії в цілому та, певно, і для інших гуманітарних дисциплін.

Однак, її треба вміти читати, правильно увійти в її розуміння, адже якщо братися до неї наскоком, без належних базових знань із літературознавства чи мистецтвознавства, то текст або швидко набридне, або читач пройдеться по ньому, як про набору суб’єктивних есеїв без чіткої теорії та методології.

Насправді, тут є і теорія, і методологія, і вони вражають своєю фундаментальністю, але це все дуже завуальовано в силу різних причин: по-перше, ця книга є «практичною апробацією» теоретичних побудов, викладених у попередній роботі Ауербаха («Данте як поет земного життя»), по-друге, писалася вона під час другої світової в еміграції у Стамбулі, без доступу до наукових публікацій, тому стилістично написана як есей, без зносок і посилань на наукову літературу. Книга на 90% складається з докладного літературознавчого і стилістичного аналізу низки художніх текстів, з увагою до дрібниць, часто маргінальних, майже без висновків і узагальнень. Насправді, загальна сукупність проведеного аналізу, структура і послідовність викладу ведуть до цих висновків і узагальнень, до яких читач мав би дійти сам. Якби ж тільки сучасна людина могла так довго тримати концентрацію й увагу: 500 сторінок дрібного тексту, який читати треба повільно й обдумуючи (не тому, що текст складний, а тому, що провокує на міркування й співставлення з власним досвідом читання та розуміння згадуваних літературних творів).

Девід Бентлі Гарт. Атеїстичні марення: християнська революція та її модні вороги (Вступ)

Ця книга в жодному сенсі не є строго об’єктивною історичною працею. Повне відсторонення неможливе навіть для найрозсудливіших із істориків, оскільки писання історії вимагає причинно-наслідкової оповіді, що неминуче є актом інтерпретації, котрий за своєю природою не може цілковито вивільнитися від суб’єктивності. Та я не історик, у жодному разі, тож навіть не намагатимуся відсторонитися. У цій роботі мої суб’єктивні упередження є прозорими й нестримуваними, а мої аргументи певною мірою навмисне посилені (або можуть такими здаватися). Гадаю, доцільно визнати це на початку, хоча б для уникнення подальших звинувачень у претензіях на об’єктивність чи нейтралітет заради введення читача в стан піддатливої довірливості. Написане мною — це передовсім «історичний есей», що не є вільним від упередження й має за першочергову мету відстоювання докладного розуміння впливу християнства на розвиток західної цивілізації.