субота, 6 січня 2018 р.

100 головних творів світової літератури за версією thegreatestbooks.org

Існує багато списків найвидатніших творів світової літератури, найвідоміших книжок, різні топ-100 чи навіть «1001 книжка, яку потрібно прочитати до того як помреш». У кожного з цих списків є свої плюси і мінуси. Наприклад у «1001 книжці» є лише проза, а вся україномовна література представлена двома творами «Більмом» Михайла Осадчого та «Собором» Олеся Гончара. Це, як мінімум, викликає питання. Хоча той список укладався спеціалістами, а передмову до нього писав сам Пітер Акройд. Більш переконливим є список «100 основних творів» за версією Нобелівського інститут, але й до нього є питання. З усіх наявних списків поки що для мене найбільш переконливим є перелік на сайті http://thegreatestbooks.org/. Він згенерований автоматично на основі понад сотні різних списків від критиків та наукових інституцій. Навіть він, як на мене не ідеальний, але топ-100 тут все ж найбільш переконливе, питання лише до кількох позицій.

Наведу цей список (зеленим позначене те, що я прочитав повністю, помаранчевим те, що читав частково) і прокоментую трішки.

пʼятниця, 5 січня 2018 р.

Книги 2018

Фотографії придбаних книг, щоби на заплутатися, що у мене є, оскільки моя бібліотека рознесена по п’яти помешканнях у трьох різних містах, і пам’ятати всі кілька тисяч книг у голові дуже складно навіть для мене.

середа, 22 листопада 2017 р.

Лувійська література

Лувійська література — одна з найдавніших літератур Анатолії (нині Туреччина), що створювалася лувійською мовою і частково збереглася у клинописних хетських записах та перекладах 15-13 століття до Р.Х., а також у монументальних написах ієрогліфічною лувійською. Основний масив клинописної лувійської літератури, що дійшла до нас, складають ритуальні тексти.

Лувійські ієрогліфи

понеділок, 23 жовтня 2017 р.

Психоаналіз і мистецтво

Неміметичне мистецтво, особливо у другій половині ХХ століття, дуже тісно пов’язане із психічними відхиленнями. Я не хочу сказати, що неміметичні автори більш хворі, ніж міметичні. Я думаю, «хворість» приблизно однакова всюди, однак неміметичні автори виставляють свою хворобу напоказ (найбільш талановиті не стільки свою власну, як хвороби сучасного їм суспільства), демонструючи у роботах повний розпад Я (шизофренія), параноїдальні проекції (паранойя) чи ще щось. На відміну від них, міметичні автори (які не більш здорові), намагаються акцентувати увагу не на своїй хворобі чи хворобі суспільства, а на чомусь здоровому у них і в суспільстві, або навіть якщо показують якісь хворі явища, то намагаються говорити про це ніби зі сторони, а не просто залазячи в шкіру хворого і видаючи напоказ чисту параною чи шизофренічне марення.

четвер, 19 жовтня 2017 р.

Поняття «художник»

Існує багато проблем із терміном «мистецтво», але ще більше проблем із терміном «художник». Що тільки ним не позначають.

1. Професійне і загальне значення слова

Можна виділити два основні значення слова — професійне і загальне.

Особисто я стараюся вживати цей термін у суто професійному значенні. Художник — це передовсім професія, як лікар. Художник, як і хірург, наприклад, повинен мати: а) належну освіту; б) належні професійні навички; в) постійну практику, яка наочно демонструє а-б. Лікар не може бути лише самоучкою чи «творчою людиною» (хоч є звичайно всілякі сумнівні «цілителі», але в них теж є своя така-сяка система навчання). Освіта не означає папірець якогось закладу, а означає певну чітку, тривалу і послідовну систему під керівництвом професіоналів у відповідній сфері.

Нині же більш поширене загальне значення терміну «художник», де це зовсім не термін, а просто дуже загальне слово, яким можна позначити будь-кого, чия діяльність хоч якось пов’язана з творчістю. У такому сенсі художником є будь-хто: і мала дитина, яка щось калякає на стіні, і бабулька, яка вишиває подушку, і дизайнер стільців, і навіть бухгалтер, який творчо підходить до своїх підрахунків. Коли розрізняти ці два значення слова, то можна уникнути багатьох непорозумінь.

Однак багато проблем розуміння художника як професії все одно лишається. Я би відзначив ще наступні.

субота, 14 жовтня 2017 р.

Д’Орсе

Спершу я не надто хотів іти в музей д’Орсе. Був певен, що там представлені лише імпресіоністи, експресіоністи і тому подібне, а це мені не сильно цікаво. Однак вирішив усе таки сходити глянути одним оком, щоби скласти загальне уявлення. Також було цікаво, як вживу виглядають деякі автори, яких я страшенно не люблю, але які чомусь міцно влізли в історію мистецтв.


вівторок, 10 жовтня 2017 р.

Лувр

Мені здається, що якби в Києві був Лувр, хоча б його частинка, та хоча б один із залів, то Україна була би зовсім іншою країною. Цивілізовані європейці всі мають свої Луври, і саме тому сміттєзвалища типу Помпіду там не ріжуть око. На фоні суцільної естетики вони вписані у певний контекст і сприймаються інакше. А коли ви живете у смітті і несмаку, серед жлобських забудов і пластикових балконів на історичних будівлях, а потім ще й намагаєтеся робити музей вторинного сміття і несмаку імені Пінчука, то це викликає лиш сміх. Інша справа, якщо ви живете серед тотального стилю і смаку, де навіть бомжі на вентиляційних решітках метро виглядають естетично, то вам дійсно може знадобитися музей першокласного сміття та кітчу, аби бути у контакті з незвичним і з сучасною посткультурою (яка більше в головах «мистців», ніж реально існує).