Девід Бентлі Гарт. Атеїстичні марення: християнська революція та її модні вороги (Вступ)

Ця книга в жодному сенсі не є строго об’єктивною історичною працею. Повне відсторонення неможливе навіть для найрозсудливіших із істориків, оскільки писання історії вимагає причинно-наслідкової оповіді, що неминуче є актом інтерпретації, котрий за своєю природою не може цілковито вивільнитися від суб’єктивності. Та я не історик, у жодному разі, тож навіть не намагатимуся відсторонитися. У цій роботі мої суб’єктивні упередження є прозорими й нестримуваними, а мої аргументи певною мірою навмисне посилені (або можуть такими здаватися). Гадаю, доцільно визнати це на початку, хоча б для уникнення подальших звинувачень у претензіях на об’єктивність чи нейтралітет заради введення читача в стан піддатливої довірливості. Написане мною — це передовсім «історичний есей», що не є вільним від упередження й має за першочергову мету відстоювання докладного розуміння впливу християнства на розвиток західної цивілізації.

Церкви Христа

Церква Христа у Вашингтоні

Церкви Христа (Churches of Christ) — це автономні християнські конгрегації (громади), що поєднані спільним віровченням і практикою. Вони поширені переважно у США і є однією з кількох гілок, що виникли під час американського реставраційного руху (Друге велике пробудження). Вони стверджують, що їхнє віровчення і практика ґрунтуються безпосередньо на Біблії, і вважають себе ідейними та практичними нащадками ранньохристиянської церкви, описаної у Новому Заповіті[1].

Реставраційний рух, у свою чергу, був спробою повернутися до первісного вчення та практики Нового Заповіту. Американський реставраційний рух пов’язаний з іншими реставраційними та євангелічними рухами і виник у США у 19 столітті. Найвідоміші постаті цього руху: Роберт Сендмен, Джеймс О’Келлі, Ебнер Джонс, Еліас Сміт, Райс Гаґард, Томас Кемпбелл, Александр Кемпбелл, Вальтер Скотт і Бартон Стоун. Прихильники цього руху не вважали, що створюють нову організацію, а прагнули «воз’єднати усіх християн в одне тіло за типом ранньої церкви Нового Заповіту»[2]. Вони використовували назви «Церква Христа», «Християнська Церква» та «Учні Христа», бо надавали перевагу узагальнюючим і об’єднуючим біблійним виразам, а не термінам, які наголошують на відмінностях.

До релігійного перепису 1906 року у США усі реставраційні конгрегації вважалися однією деномінацією. Та з розвитком руху виникла незгода між тими, хто робив акцент на об’єднанні якомога більшої кількості християн, і тими, хто робив акцент на реставрації ранньої церкви. Відповідно, виникли розбіжності і в інтерпретації Біблії. Церкви Христа вважали неможливим здійснювати у церквах служіння, які не згадуються у Новому Заповіті, тоді як Християнська церква (Учні Христа) дозволяла всі практики, які безпосередньо не заборонені у Новому Заповіті[3]. У переписі 1906 року гілки вже зазначалися окремо.

Реставраційних рух розвивався також і в інших регіонах ще з 18 століття (Великобританія)[4], тож наразі Церкви Христа помітно представлені і за межами США.

Православні і автокефалія

Ситуація з православ’ям в Україні надзвичайно складна не через наявність/відсутність автокефалії, а через те, що його тут практично немає. Із людей, які називають себе православними… Ні, навіть не так, із людей, які регулярно ходять в церкву і хоча б кілька разів на рік беруть участь у сповіді та євхаристії, православними християнами можна назвати ну десь 10-20%. Кількість може сильно різнитися залежно від конкретних парафій, але загалом десь так. А з тих, хто просто називає себе «православним», добре якщо 1% набереться. В Росії ситуація ще гірша.

Тож всі пафосні пристрасті навколо автокефалії — це річ суто політична і громадянська, з християнством це нічого спільного не має. Однак можна спробувати подивитися на це і з християнської точки зору. Тільки доведеться почати з дуже незручного питання: а хто такі православні?

Друге велике пробудження в американському протестантизмі

Це мій переклад статті з англомовної Вікіпедії про одне із найбільш цікавих явищ у американському протестантизмі 19 століття. Тут простежуються витоки сучасної релігійності американського суспільства і політики. Стаття вичерпна і хороша, тож я опублікую її спершу тут, а вже потім буду займатися форматуванням для публікації в українській Вікіпедії. 

---

Друге велике пробудження (Second Great Awakening) — це протестантський релігійний рівайвелізм, тобто рух за відродження духовного життя, початку 19 століття у США. Цей рух розпочався близько 1790 року, оформився близько 1800, а після 1820 року почалося стрімке зростання прибічників у конгрегаціях баптистів та методистів, чиї служителі очолювали рух. Пік руху припав на 1850-ті роки. Друге велике пробудження пов’язане з романтизмом і характеризується ентузіазмом, емоційністю і захопленням надприродним. Рух рішуче відкидав скептичний раціоналізм та деїзм просвітництва.

Методистське табірне зібрання (1819)

Рівайвелізм охопив мільйони нових прибічників з-поміж існуючих євангелічних деномінацій і призвів до формування нових деномінацій. Багато навернених вірили, що Пробудження знаменує початок останнього тисячоліття перед приходом Христа (хіліазм). Друге велике пробудження стимулювало встановлення багатьох реформаційних рухів, що мали за мету виправити суспільне зло перед очікуваним Другим пришестям[Smith T.].

Історики назвали Друге велике пробудження у зв’язку з Першим великим пробудженням (1730-1740-ві) та Третім великим пробудженням  (кінець 1850-х — початок 1900-х). Ці хвилі релігійного відродження були частиною більших широких романтичних рухів, що ширилися Європою упродовж цього часу, особливо у Англії, Шотландії та Німеччині[Heyrman C.L., The First Great Awakening].