неділя, 7 липня 2024 р.

Західний канон Гарольда Блума й український переклад. Частина 3: демократична доба

Канон демократичної доби (література XIX століття, конкретніше з 1832 до 1900) в Гарольда Блума містить 351 позицію. Із них повний чи більш-менш достатній український переклад мають 132 позиції, а в 219 переклад наразі відсутній.

«Західний канон» Гарольда Блума
(Фоліо, 2024
)
За країнами виглядає так. З італійської літератури неперекладено 13 позицій і перекладено лише 3. З іспанської та португалької неперекладено 3 і перекладена 1. З французькою найкраща ситуація — неперекладено 20, але перекладено 29, зокрема всі ключові твори Флобера, майже все ключове Бальзака, Гюґо і Золя. Зі скандинавських літератур неперекладено 8 і перекладено 5 (але це перекладений переважно в 1920-х Ібсен, якого навряд чи з оригіналу перекладали). З літератури Великобританії неперекладено найбільше 106 позицій, зокрема багато дуже важливої класики — ключові романи Вальтера Скотта, Елізабет Ґаскелл, половину ключових творів Чарльза Дікенса, «Ідею Університету» Генрі Ньюмана, Джордж Еліот, Вільяма Морріса… Втім немало й перекладено — 31 позицію. З німецької літератури неперекладено 13 позицій і перекладено 12, тут паритет. З російськомовної літератури перекладено майже все — 31 позиція, і переклади відсутні лише в 6 випадках, 4 із яких — це романи Достоєвського, якого українські перекладачі чомусь послідовно уникали. З літератури США неперекладено 49 позицій, зокрема взагалі немає ключових романів Генрі Джеймса, одного з найвизначніших романістів XX століття, а перекладено 20.

У списку виглядає зайвим Аксаков, аж дві позиції для Гончарова, також забагато для Пушкіна і Достоєвського, але це все можна пояснити загальновідомим сентиментом західних літературознавців до російської літератури. Натомість багато чого в списку не вистачає. Я особисто здивувався, що немає таких безперечно важливих текстів: 

  • Теофіль Ґотьє. Капітан Фракас
  • Новаліс. Генріх фон Офтердінґен
  • Фрідріх Ніцше. Так казав Заратустра
  • Марк Твен. Пригоди Тома Соєра

Загалом ситуація не така катастрофічна, як з попередньою аристократичною добою (Відродження, бароко, класицизм, Просвітництво), але все одно дуже й дуже погана, адже й тут велетенський масив ключової класики відсутній українською. Також багато творів перекладені не дуже добре, але то вже інша тема.

Якщо порівняти з ситуацією на весну минулого року, то, здається, єдиним заповненням прогалин було минулорічне видання збірки поезій Олександра Блока у перекладах Валерії Богуславської. Ще була журнальна публікація «Рене» Шатобріана в перекладі Маркіяна Якубяка, але там, здається, були лише фрагменти, бо якось замало сторінок. Хоча це може означати, що повний переклад є, або робота над ним ведеться.

Також було нарешті перевидано сам «Західний канон» Гарольда Блума, який вийшов у «Фоліо» наприкінці червня цього року.

неділя, 12 травня 2024 р.

Західний канон Гарольда Блума й український переклад. Частина 2: аристократична доба

Канон аристократичної доби (література Відродження, бароко, класицизму і Просвітництва) в Гарольда Блума містить 231 позицію. Лише 64 позиції мають повний чи більш-менш повний переклад українською, тоді як 168 не перекладено. Ситуація набагато гірша, ніж із перекладами стародавньої, античної і середньовічної художньої літератури. Я б навіть сказав, що ситуація майже катастрофічна, особливо (і як не дивно) з англомовною літературою.

Кілька творів мають нові переклади з російських перекладів, їх я вважаю неперекладеними, адже з нерідкісних мов у XXI столітті так перекладати не годиться. Окремі вірші чи фрагменти теж перекладалися, але в список перекладеного я додавав лише повні чи достатньо об’ємні переклади (для збірок поезій).

Від травня 2023 список неперекладеного зменшився на три позиції: вийшов переклад сонетів Луїса де Ґонґори (30 вибраних у перекладі Сергія Борщевського), повний переклад «Казки бочки» Джонатана Свіфта (Максим Стріха, видавництво «Темпора») та «Історія Тома Джонса, знайди» Генрі Філдінґа (Ірина Кабаль-Бондаренко, видавництво «НК Богдан»). Це дуже приємні новини, але, все ж, такими темпами перекладати необхідний «канонічний» мінімум доведеться 56 років.
«Історія Тома Джонса, знайди» Генрі Філдінґа (НК Богдан, 2024)

середа, 8 травня 2024 р.

Західний канон Гарольда Блума й український переклад. Частина 1: теократична доба

Незабаром українською вийде перевидання «Західного канону» Гарольда Блума й це гарна нагода вчергове поглянути на повний список канонічних текстів західної культури та їхню присутність у культурі українській через переклади. Минулого року я робив у Фейсбуці такий поверховий огляд, але доцільно все ж зберегти це на сайті й час від часу оновлювати.
«Молодша Едда» Сноррі Стурлусона
(Видавництво Жупанського, 2024)

Зі студентських років я складаю власний список «потрібного до перекладу», і порівняно з ним у Блума лише дрібка творів. Та, якщо дивитися реалістично, то нам хоч би це мати.

Нижче списки неперекладеного і перекладеного канону з теократичної доби (Стародавній Схід, Античність, Середньовіччя).

Станом на травень 2024 року зі 100 позицій списку Блума неперекладеними лишаються 42, а перекладено — 58. Напевне, це єдиний період, де більшість перекладено.

Якщо порівняти з попереднім списком, який я робив у травні минулого 2023 року, то перелік неперекладеного теократичного зменшився на дві позиції — з’явився повний переклад «Сатирикона» Петронія (Йосип Кобів, Юрій Цимбалюк, Андрій Содомора; видавництво «Апріорі») та «Молодшої Едди» Сноррі Стурлусона (Віталій Кривонос; Видавництво Жупанського).

вівторок, 16 квітня 2024 р.

Патрік Модіано

Вступна розповідь про мого улюбленого автора Патріка Модіано (Patrick Modiano, нар. 1945), французького письменника, лауреата Ґонкурівської премії та Нобелівської премії з літератури, творця «Вулиці Темних Крамничок», «Неділь у серпні», «Зниклого кварталу» та багатьох інших чудових ліричних романів. Я спробував описати ключові особливості його творчості, а також оглянути три основні підходи до нього — як до автора детективів, як до постмодерніста і як до реаліста.

У формі подкасту можна послухати на Ютубі:

У текстовому форматі можна прочитати нижче:

вівторок, 5 березня 2024 р.

Персональний список 100 найкращих фільмів

У 2004 році я почав вести облік переглянутих фільмів й за цей час подивився більше 2000 повнометражних фільмів, сотню серіалів і кілька сотень короткометражок, тож схотілося якось це підсумувати та впорядкувати, відібравши краще з кращого.

Оцінюю я фільми в першу чергу за естетику, потім за етику (чесність із глядачем і повага до глядача, корисність основного повідомлення фільму, чи робить він світ кращим), потім за достовірність (психологічна переконливість, внутрішня несуперечливість). Також мені подобається критеріонівський підхід, коли на одній полиці ставиться і дуже глибоке кіно, і прості комерційні продукти, але, звісно, які чимось заслужили там місце (кращі на певну тематику, мали вплив на культуру, є зразком роботи майстерного актора чи режисера).


неділя, 19 квітня 2020 р.

«Мімезис» Еріха Ауербаха


«Мімезиса» Еріха Ауербаха — це дійсно фундаментальна праця, важлива не лише для філології загалом і літературознавства зокрема, а й для історії та теорії мистецтва, культури, історії в цілому та, певно, і для інших гуманітарних дисциплін.

Однак, її треба вміти читати, правильно увійти в її розуміння, адже якщо братися до неї наскоком, без належних базових знань із літературознавства чи мистецтвознавства, то текст або швидко набридне, або читач пройдеться по ньому, як про набору суб’єктивних есеїв без чіткої теорії та методології.

Насправді, тут є і теорія, і методологія, і вони вражають своєю фундаментальністю, але це все дуже завуальовано в силу різних причин: по-перше, ця книга є «практичною апробацією» теоретичних побудов, викладених у попередній роботі Ауербаха («Данте як поет земного життя»), по-друге, писалася вона під час другої світової в еміграції у Стамбулі, без доступу до наукових публікацій, тому стилістично написана як есей, без зносок і посилань на наукову літературу. Книга на 90% складається з докладного літературознавчого і стилістичного аналізу низки художніх текстів, з увагою до дрібниць, часто маргінальних, майже без висновків і узагальнень. Насправді, загальна сукупність проведеного аналізу, структура і послідовність викладу ведуть до цих висновків і узагальнень, до яких читач мав би дійти сам. Якби ж тільки сучасна людина могла так довго тримати концентрацію й увагу: 500 сторінок дрібного тексту, який читати треба повільно й обдумуючи (не тому, що текст складний, а тому, що провокує на міркування й співставлення з власним досвідом читання та розуміння згадуваних літературних творів).

середа, 5 лютого 2020 р.

Девід Бентлі Гарт. Атеїстичні марення: християнська революція та її модні вороги (Вступ)

Ця книга в жодному сенсі не є строго об’єктивною історичною працею. Повне відсторонення неможливе навіть для найрозсудливіших із істориків, оскільки писання історії вимагає причинно-наслідкової оповіді, що неминуче є актом інтерпретації, котрий за своєю природою не може цілковито вивільнитися від суб’єктивності. Та я не історик, у жодному разі, тож навіть не намагатимуся відсторонитися. У цій роботі мої суб’єктивні упередження є прозорими й нестримуваними, а мої аргументи певною мірою навмисне посилені (або можуть такими здаватися). Гадаю, доцільно визнати це на початку, хоча б для уникнення подальших звинувачень у претензіях на об’єктивність чи нейтралітет заради введення читача в стан піддатливої довірливості. Написане мною — це передовсім «історичний есей», що не є вільним від упередження й має за першочергову мету відстоювання докладного розуміння впливу християнства на розвиток західної цивілізації.