неділя, 12 травня 2024 р.

Західний канон Гарольда Блума й український переклад. Частина 2: аристократична доба

Канон аристократичної доби (література Відродження, бароко, класицизму і Просвітництва) в Гарольда Блума містить 231 позицію. Лише 64 позиції мають повний чи більш-менш повний переклад українською, тоді як 168 не перекладено. Ситуація набагато гірша, ніж із перекладами стародавньої, античної і середньовічної художньої літератури. Я б навіть сказав, що ситуація майже катастрофічна, особливо (і як не дивно) з англомовною літературою.

Кілька творів мають нові переклади з російських перекладів, їх я вважаю неперекладеними, адже з нерідкісних мов у XXI столітті так перекладати не годиться. Окремі вірші чи фрагменти теж перекладалися, але в список перекладеного я додавав лише повні чи достатньо об’ємні переклади (для збірок поезій).

Від травня 2023 список неперекладеного зменшився на три позиції: вийшов переклад сонетів Луїса де Ґонґори (30 вибраних у перекладі Сергія Борщевського), повний переклад «Казки бочки» Джонатана Свіфта (Максим Стріха, видавництво «Темпора») та «Історія Тома Джонса, знайди» Генрі Філдінґа (Ірина Кабаль-Бондаренко, видавництво «НК Богдан»). Це дуже приємні новини, але, все ж, такими темпами перекладати необхідний «канонічний» мінімум доведеться 56 років.
«Історія Тома Джонса, знайди» Генрі Філдінґа (НК Богдан, 2024)

середа, 8 травня 2024 р.

Західний канон Гарольда Блума й український переклад. Частина 1: теократична доба

Незабаром українською вийде перевидання «Західного канону» Гарольда Блума й це гарна нагода вчергове поглянути на повний список канонічних текстів західної культури та їхню присутність у культурі українській через переклади. Минулого року я робив у Фейсбуці такий поверховий огляд, але доцільно все ж зберегти це на сайті й час від часу оновлювати.
«Молодша Едда» Сноррі Стурлусона
(Видавництво Жупанського, 2024)

Зі студентських років я складаю власний список «потрібного до перекладу», і порівняно з ним у Блума лише дрібка творів. Та, якщо дивитися реалістично, то нам хоч би це мати.

Нижче списки неперекладеного і перекладеного канону з теократичної доби (Стародавній Схід, Античність, Середньовіччя).

Станом на травень 2024 року зі 100 позицій списку Блума неперекладеними лишаються 42, а перекладено — 58. Напевне, це єдиний період, де більшість перекладено.

Якщо порівняти з попереднім списком, який я робив у травні минулого 2023 року, то перелік неперекладеного теократичного зменшився на дві позиції — з’явився повний переклад «Сатирикона» Петронія (Йосип Кобів, Юрій Цимбалюк, Андрій Содомора; видавництво «Апріорі») та «Молодшої Едди» Сноррі Стурлусона (Віталій Кривонос; Видавництво Жупанського).

вівторок, 16 квітня 2024 р.

Патрік Модіано

Вступна розповідь про мого улюбленого автора Патріка Модіано (Patrick Modiano, нар. 1945), французького письменника, лауреата Ґонкурівської премії та Нобелівської премії з літератури, творця «Вулиці Темних Крамничок», «Неділь у серпні», «Зниклого кварталу» та багатьох інших чудових ліричних романів. Я спробував описати ключові особливості його творчості, а також оглянути три основні підходи до нього — як до автора детективів, як до постмодерніста і як до реаліста.

У формі подкасту можна послухати на Ютубі:

У текстовому форматі можна прочитати нижче:

вівторок, 5 березня 2024 р.

Персональний список 100 найкращих фільмів

У 2004 році я почав вести облік переглянутих фільмів й за цей час подивився більше 2000 повнометражних фільмів, сотню серіалів і кілька сотень короткометражок, тож схотілося якось це підсумувати та впорядкувати, відібравши краще з кращого.

Оцінюю я фільми в першу чергу за естетику, потім за етику (чесність із глядачем і повага до глядача, корисність основного повідомлення фільму, чи робить він світ кращим), потім за достовірність (психологічна переконливість, внутрішня несуперечливість). Також мені подобається критеріонівський підхід, коли на одній полиці ставиться і дуже глибоке кіно, і прості комерційні продукти, але, звісно, які чимось заслужили там місце (кращі на певну тематику, мали вплив на культуру, є зразком роботи майстерного актора чи режисера).


неділя, 19 квітня 2020 р.

«Мімезис» Еріха Ауербаха


«Мімезиса» Еріха Ауербаха — це дійсно фундаментальна праця, важлива не лише для філології загалом і літературознавства зокрема, а й для історії та теорії мистецтва, культури, історії в цілому та, певно, і для інших гуманітарних дисциплін.

Однак, її треба вміти читати, правильно увійти в її розуміння, адже якщо братися до неї наскоком, без належних базових знань із літературознавства чи мистецтвознавства, то текст або швидко набридне, або читач пройдеться по ньому, як про набору суб’єктивних есеїв без чіткої теорії та методології.

Насправді, тут є і теорія, і методологія, і вони вражають своєю фундаментальністю, але це все дуже завуальовано в силу різних причин: по-перше, ця книга є «практичною апробацією» теоретичних побудов, викладених у попередній роботі Ауербаха («Данте як поет земного життя»), по-друге, писалася вона під час другої світової в еміграції у Стамбулі, без доступу до наукових публікацій, тому стилістично написана як есей, без зносок і посилань на наукову літературу. Книга на 90% складається з докладного літературознавчого і стилістичного аналізу низки художніх текстів, з увагою до дрібниць, часто маргінальних, майже без висновків і узагальнень. Насправді, загальна сукупність проведеного аналізу, структура і послідовність викладу ведуть до цих висновків і узагальнень, до яких читач мав би дійти сам. Якби ж тільки сучасна людина могла так довго тримати концентрацію й увагу: 500 сторінок дрібного тексту, який читати треба повільно й обдумуючи (не тому, що текст складний, а тому, що провокує на міркування й співставлення з власним досвідом читання та розуміння згадуваних літературних творів).

середа, 5 лютого 2020 р.

Девід Бентлі Гарт. Атеїстичні марення: християнська революція та її модні вороги (Вступ)

Ця книга в жодному сенсі не є строго об’єктивною історичною працею. Повне відсторонення неможливе навіть для найрозсудливіших із істориків, оскільки писання історії вимагає причинно-наслідкової оповіді, що неминуче є актом інтерпретації, котрий за своєю природою не може цілковито вивільнитися від суб’єктивності. Та я не історик, у жодному разі, тож навіть не намагатимуся відсторонитися. У цій роботі мої суб’єктивні упередження є прозорими й нестримуваними, а мої аргументи певною мірою навмисне посилені (або можуть такими здаватися). Гадаю, доцільно визнати це на початку, хоча б для уникнення подальших звинувачень у претензіях на об’єктивність чи нейтралітет заради введення читача в стан піддатливої довірливості. Написане мною — це передовсім «історичний есей», що не є вільним від упередження й має за першочергову мету відстоювання докладного розуміння впливу християнства на розвиток західної цивілізації.

четвер, 16 січня 2020 р.

Що таке академічна художня освіта і чи потрібна вона в наш час?

У широких масах побутує думка, що «академічна художня освіта» — це та освіта, яка дається в навчальних закладах, що мають назву «академія мистецтва». Колись (у 19 столітті) це дійсно було так, але зараз це вже не відповідає дійсності. В абсолютній більшості навчальних закладів, які називаються «академіями мистецтва», викладається все, що завгодно, окрім академічної художньої освіти. На пострадянському просторі в 1990-тих ще були живі справжні академічні традиції, але зараз вони вже майже всюди викорінені доблесними зусиллями керівників цих закладів чи міністерськими реформами. Безперервні академічні традиції присутні в багатьох художніх навчальних закладах у США, переважно на західному узбережжі, де технічна майстерність завжди ставилася в основу художньої освіти, а також у поодиноких навчальних закладах у Західній Європі. У нас це вимираючий (якщо ще не мертвий) вид.