середа, 22 листопада 2017 р.

Лувійська література

Лувійська література — одна з найдавніших літератур Анатолії (нині Туреччина), що створювалася лувійською мовою і частково збереглася у клинописних хетських записах та перекладах 15-13 століття до Р.Х., а також у монументальних написах ієрогліфічною лувійською. Основний масив лувійської літератури, що дійшла до нас, складають ритуальні тексти.

Лувійські ієрогліфи


Лувійці


Лувійці були численною індоєвропейською народністю (від II тисячоліття до Р.Х. до першої половини I тисячоліття до Р.Х.), яка мешкала переважно на території центральної та південно-східної Анатолії (область Лувія), але також і в інших частинах півострова та у північно-західній Сирії.

Назва народу і мови походить від хетського прислівника luwili, що означає «по-лувійськи». Як самі лувійці себе називали невідомо. У пізньохетський період I тисячоліття до Р.Х., коли лувійська стала найпоширенішою мовою регіону, імовірно лувійці називали себе хетами. Принаймні, хетами їх називали урарти й ассирійці[1].

Вважається, що чисельно лувійці суттєво переважали хетів, чим і пояснюється поступове витіснення лувійською мовою хетської. Також існує гіпотеза, що саме лувійці були основним населенням Трої[2].

Мова


Лувійська мова належить до анатолійської гілки індоєвропейської родини мов. Лувійська порівняно близька до карійської, лідійської, лікійської та мілійської мов, через що їх часто виділяють в окрему групу анатолійських мов. Мілійську мову часто називають «лувійська Б».

Ареал поширення лувійської.
Темнофіолетовий: клинопис, світлофіолетовий: ієрогліфи.
Лувійська була поширена у більшій частині Анатолії й існувала поруч із хетською, що дозволяє говорити про хетсько-лувійську двомовність у регіоні вже з першої половини II тисячоліття до Р.Х. Лувійська мала престижний статус — імовірно тому, що була офіційною мовою в одній чи кількох анатолійських державах. Про це свідчать лексичні запозичення з лувійської мови у хетську у сфері політики, адміністрування та ідеології[3].

У давньохетський період лувійська була регіональною мовою Хетської держави, поруч із палайською. Після розпаду держави хетів, лувійська зайняла місце хетської і була офіційною мовою на всій території новохетських князівств. Останні лувійські написи датуються 7 століттям до Р.Х., однак є підстави вважати, що лувійська існувала у вигляді розмовних діалектів аж до елліністичного періоду, тобто до 4 століття до Р.Х.[4]

Припускають, що лувійська мова була мовою Трої під час троянської війни[5]. Однак невідомо, чи була вона офіційною, чи просто поширеною серед населення.

Особливості


Лувійські тексти писалися двома типами письма: клинописом, близьким до хетського, а також ієрогліфічною системою.

Усі клинописні лувійські тексти записані на глиняних табличках і більшість із них належать до сфери практичної магії (записи різноманітних ритуалів). Імовірно, лувійський клинопис — це не розроблена окрема система письма, а просто хетська транскрипція лувійських текстів. Хети-переписувачі лишали ці твори без перекладу, щоби зберегти їхню «магічну силу».

Ієрогліфічне письмо натомість вважається суто лувійським, хоча більш-менш послідовні орфографічні норми виробилися там досить пізно, лише в I тисячолітті до Р.Х.

Серед ієрогліфічних лувійських текстів переважають монументальні написи, що належать останнім хетським царям та правителям новохетських князівств. Збереглася також деяка кількість ділових документів, виконаних ієрогліфічним письмом на свинцевих табличках. З хетських джерел відомо, що для письма часто використовувалися вощені дерев’яні таблички. Можливо, саме цей матеріал сприяв такому поширенню ієрогліфічної лівійської. Утім, археологічно це не вдається підтвердити, оскільки дерево не зберігається достатньо довго, щоби дійти до нашого часу.

Розшифрування лівійських текстів до кінця не завершено, однак станом на 2010-ті вдалося прочитати більшість ієрогліфічних текстів і значну частину клинописних[6].

Стела з лувійськими ієрогліфами

Перелік текстів

Клинописні тексти за Catalogue de Textes Hittites:
  • CTH 757 Ритуал Зарпії Кіззуватни проти чуми
  • CTH 758 Ритуал Пуріанні проти забруднення дому
  • CTH 759 Ритуал дупадупарша
  • CTH 760 Ритуал Старої Жінки (MUNUSŠU.GI); I: Ритуал Туннавії, II: Ритуал Куватталли
  • CTH 761 Великий ритуал (šalli aniur)
  • CTH 762 Фрагменти великого ритуалу
  • CTH 763 Хетські ритуальні фрагменти з лувійськими вставками
  • CTH 764 Магія і міф: забутий Бог
  • CTH 765 Замовляння проти хвороби
  • CTH 766 Прикликання місяця
  • CTH 767 Фрагменти замовлять із лувійськими вставками
  • CTH 768 Лувійські міфологічні фрагменти
  • CTH 769 Лувійський фрагмент листа
  • CTH 770 Лувійські фрагменти ритуалів
  • CTH 771 Таблиця Лаллупії
  • CTH 772 Фестиваль (ритуал) Іштануви
  • CTH 773 Пісня Іштануви
Основні ієрогліфічні тексти:
  • Напис царя Сухіса (940 до Р.Х.)
  • Напис Ватіс
  • Напис царя Катуваса (880 до Р.Х.)
  • Напис Панамуватіс (850-ті до Р.Х.)

Література

Дослідження
  • Melchert, H. Craig. Luvian // The Ancient Languages of Asia Minor / ed. R. D. Woodard. — Cambridge: Cambridge University Press, 2008. — pp. 31–39.
  • The Luwians / ed. by H. Craig Melchert. — Boston: Brill, 2003. — ISBN 90-04-13009-8.
  • Watkins, C. How to Kill a Dragon: Aspects of Indo-European Poetics. — New York and Oxford: 1995.
  • Якубович, И. Лувийский язык // Языки мира: Реликтовые индоевропейские языки Передней и Центральной Азии. ― М.: Academia, 2013. — С. 106-131. — ISBN 978-5-87444-370-2.
Тексти
  • Hawkins J.D. The Hieroglyphic Inscription of the Sacred Pool Complex at Hattisa (SÜDBURG). — Wiesbaden: 1995. — (Studien zu den Boğazköy-Texten, Beiheft 3).
  • Hawkins J.D. Corpus of Hieroglyphic Luwian Inscriptions. — Berlin; New York: 2000. — vol. I, pt. I, II: Texts; pt. III: Plates.
  • Starke F.  Die keilschrift-luwischen Texte in Umschrift. — Wiesbaden, 1985. — (Studien zu den Boğazköy-Texten, Beiheft 30).
  • Starke F. Untersuchungen zur Stammbildung des keilschrift-luwischen Nomens. — Wiesbaden, 1990. — (Studien zu den Boğazköy-Texten. Beiheft 31).
  • Луна, упавшая с неба. Древняя литература Малой Азии / Пер. с древнемалоазиатских языков, вступ. статья и коммент. Вяч. Вс. Иванова. — М.: Художественная литература, 1977. — 320 с.

Примітки


[1] Якубович, с. 106.

[2] The Luwians, с. 265-270.

[3] Якубович, с. 107.

[4] Там само.

[5] Watkins, с. 144-151.

[6] Якубович, с. 108.

Дмитро Кузьменко, 2017

Немає коментарів:

Дописати коментар