субота, 14 жовтня 2017 р.

Д’Орсе

Спершу я не надто хотів іти в музей д’Орсе. Був певен, що там представлені лише імпресіоністи, експресіоністи і тому подібне, а це мені не сильно цікаво. Однак вирішив усе таки сходити глянути одним оком, щоби скласти загальне уявлення. Також було цікаво, як вживу виглядають деякі автори, яких я страшенно не люблю, але які чомусь міцно влізли в історію мистецтв.



Музей мене дуже приємно здивував, можна навіть сказати, що вразив. Хоча, на відміну від Лувру, тут вже далеко не кожна робота є шедевром, однак, тим не менше, справжнього мистецтва тут теж достатньо.


Приємно здивував Ван Гог. Я його завжди не переносив, але вживу він виглядає далеко не так паскудно, як на фотографіях і репродукціях. Звичайно, враження від його робіт сильно обумовлено рамами, оформленням простору та спеціальним освітленням, але все ж по роботам видно, що в них є дещо цінне, що щось корисне він таки вніс у візуальну культуру.


Я і досі не вважаю Ван Гога художником beaux-arts, однак не стану заперечувати, що він таки значний діяч більш широкого поля візуальних мистецтв чи design. Переконаний, що треба чітко розмежовувати beaux-arts та інші візуальні практики. Ван Гог знаходиться за межами beaux-arts, оскільки його естетика пориває з міметичною парадигмою. А beaux-arts визначаються саме класичною платонівською (міметичною) чи аристотелівською (репрезентативною) естетикою і її еволюційним розвитком через середньовічну схоластику, французьке просвітництво і класицизм, класичну німецьку філософію і так аж до сучасної аналітичної філософії та неотомізму.


У д’Орсе присутня величезна колекція імпресіоністів. У дитинстві та юності я їх дуже любив, особливо Ренуара, але згодом переріс це і став байдужим. Хоч до Ренуара у мене лишалися позитивні відчуття, можливо, по інерції. Однак вживу Ренуар став моїм другим розчаруванням після Рембрандта. Можливо, при подачі його робіт не так постаралися, як при подачі Ван Гога, або може тут виставлені не найкращі його роботи, однак я не побачив у них нічого особливо вартого уваги. У деяких його роботах йому вдалося досягти цікавих ефектів по кольору, передачі об’єму, освітлення і простору, але в більшості випадків це все не працює.

Клод Моне виглядає значно цікавіше. Хоча це теж вже певний вихід за межі beaux-arts, але міметична естетика тут все ще певною мірою зберігається, просто суб’єктивізується. Як на мене, то імпресіонізм — це перехідний етап між міметичним і неміметичним мистецтвом.

Скажімо, роботи Кайботта цілком міметичні, хоча їх і зараховують до імпресіонізму. Моне вже не зовсім міметичний, але багато його знахідок цілком можна використовувати як технічний підхід у суто міметичних роботах.


У д’Орсе також проходить дуже цікава експозиція арт-нуво. Вона практично повністю складається з меблів та інших предметів, але, на відміну від аналогічних залів Лувру, дивитися її було набагато цікавіше. Меблі дуже гарні, стильні і цікаві. Ними заповнені напевне півтора десятки залів, так що у перший візит ми навіть не всі їх побачили.


Однак найбільшим і найнесподіванішим відкриттям для мене було те, що майже половину д’Орсе займає чисте міметичне мистецтво: реалізм, справжній академізм, натуралізм, орієнталізм, а також велетенська кількість реалістичних за виконанням робіт символістів.


Саме тут знаходиться кілька чудових робіт Буґро, тут я відкрив для себе не менше десятка дуже крутих символістів, які працювали на базі добротної академічної школи живопису: Леон Фредерік, М. Джефрой, А. Едельфельд, Л. Ноно і багато інших, згодом пошукаю докладнішу інформацію про них і може навіть напишу щось окремо, якщо матиму час.



Також в музеї дуже багато чудових скульптур, деякі із яких я би радо порисував, якби було трохи більше часу.


У д’Орсе тонна робіт різноманітних передмодерністів і ранніх модерністів, абсолютна більшість із яких мені не сподобалися, хоча деякі їхні роботи виглядають досить непогано як вправи по балансу кольорів і композиції. Але на твори образотворчого мистецтва це все точно не тягне. І хоча після четвертого поверху Помпіду навіть таке видається мистецтвом, однак якщо підходити серйозно, то все це ніяк не можна назвати beaux-arts, хіба що «мистецтвом» у найширшому сенсі слова, ближче до design та візуальної культури.

Щоби подивитися увесь музей ми ходили в д’Орсе двічі і провели там майже 10 годин (у Луврі теж були двічі і провели там 15 годин).


Цікавий факт: ось так тут проходять шкільні заняття:



Немає коментарів:

Дописати коментар