вівторок, 27 червня 2017 р.

Графічний диплом

23 червня захистив диплом за спеціальністю «графічні мистецтва». Вчився на спеціаліста, бо на магістра у НАОМА банально не існувало контрактних місць, а на бюджеті я вчитися не міг через те, що це моя друга вища освіта. Тому диплом без теоретичної роботи, лише малюнки. Показувати їх поки не буду, бо вони недороблені, там ще працювати і працювати, аби назвати їх повністю завершеними. Ближче до осені покажу.

А поки викладу те, що я про них розповідав на захисті:
Серія графічних робіт «Жінка», по-перше, продовжує тематику, якою я займався останні кілька років навчання в академії: дослідження жіночої образності та психології через графічне втілення. По-друге, це спроба відповісти на головне естетичне питання, яке мене цікавить: яким чином у сучасному мистецькому полі можна продовжувати використовувати класичні графічні та живописні техніки і лишатися при цьому актуальним. 
Існує щонайменше дві відповіді. До першої відповіді я прийшов через психологію. Якщо сучасний художник робить психологічний портрет за допомогою класичних технік, то він, за належної культурної й інтелектуальної бази, ніколи не стане копіювати «старих майстрів». Він просто не зможе цього зробити, навіть якщо намагатиметься, оскільки сучасне бачення людини радикально змінилося. Ми маємо ті знання, які люди ХІХ століття навіть уявити собі не могли. Після глибинної психотерапії Фрейда і Юнґа, ґештальт-терапії, відкриття субособистостей і т.д. вже не можна зробити психологічний портрет, як його робили у XIX столітті. Сучасний художник може вкласти набагато більше інформації у формально реалістичний портрет, аніж це було можливо у ХІХ столітті, а сучасний глядач, який хоч трохи розуміється на психології, зможе всі ці додаткові глибинні шари зчитати. Невроз, фрустрація, депривація, дисоціація, конфлікт субособистостей, аніма, архетипи, витіснення, перенесення і безліч інших тонких психологічних нюансів можна повноцінно передати лише через реалістичний чи гіперреалістичний портрет.
Другу відповідь підказують сучасні філософсько-мистецькі течії, як постмодерні, де успішно існує така течія як гіперреалізм, так і антипостмодерні, наприклад метамодернізм, аналітична естетика, що тісно пов’язана з сучасним американським контемпорарі реалізмом, а також спекулятивний реалізм.

У своїй серії я звернувся до класичних жіночих архетипів: жінка-воїн, жінка-жриця, жінка-природа, жінка-дівчинка, у кожному з яких присутня як світла, так і темна сторона. Я передав ці архетипи через напівміфологічні образи, що частково нагадують богинь скандинавської та кельтської міфології, а частково відсилають до образів масової культури – кіно та відеоігор. При цьому кожен образ я намагався зробити таким, який був би неможливий при створенні у XIX столітті, хоча така графічна техніка була цілком можлива у той час.

Усе це не повноцінні психологічні портрети чи точне візуальне втілення архетипів, це лише референси до певних глибинних жіночих психологічних станів і нюансів.

Мої чотири роботи виконані вугіллям на полотні. При створенні я надихався творчістю таких художників ХХ століття як Ендрю Ваєт та Іштван Сандорфі, а також сучасними художниками: Ароном Візенфельдом, Адамом Міллером, Девідом Джоном Кассаном та Джеремі Ліпкіним.


Немає коментарів:

Дописати коментар