понеділок, 8 лютого 2016 р.

Відділ убивств (Homicide, 1991)

Режисер і сценарист Девід Мемет. Оператор Роджер Дікінс. Композитор Еларік Дженс. У ролях: Джо Мантенья, Вільям Мейсі, Вінсент Гуастаферро, Дж.Дж. Джонстон. Жанри: трилер, драма, кримінальний, детектив. 102 хв.

Детективу із відділу розслідування вбивств доручають супроти його волі займатися справою вбивства старої єврейки, власниці крамниці. Коли він береться за розслідування, то втягується у заплутану змову і вперше починає задумуватися над своїм єврейським походженням...

Багато нео-нуарів мені доводилося передивитися, оскільки я, по-перше, люблю цей жанр, а, по-друге, хочу докладно розібратися у класичному нуарі і нео-нуарі, а також у пов’язаному з ним літературному жанрі hard-boiled detective (зокрема, я перекладаю один з романів Чандлера і хочу зробити до нього докладні примітки).

Після понад сотні переглянутих нео-нуарів є вже досить стале уявлення про те, чого слід очікувати від подібного фільму. Більшість ходів наперед вгадуються, тож лишається або насолоджуватися гарною операторською роботою, візуальним рядом, акторською грою і музикою, або ж навпаки кривитися від цього всього. Однак іноді трапляються дуже несподівані картини і «Відділ убивств» — одна з них.

Цей фільм привернув мою увагу з двох причин — по-перше, він знаходиться у The Criterion Collection, а, по-друге, оператором у ньому виступає видатний Роджер Дікінс. Власне, спершу я подумав, що саме через операторську роботу його і включили до «Критерію». Однак після перегляду стало зрозуміло, що справа не тільки в цьому, хоча операторська робота дійсно хороша.

Головна цінність фільму у його сюжеті. Він дуже непередбачуваний, дуже глибокий психологічно і навіть філософськи, бо піднімає глобальні екзистенційні питання самоідентифікації, приналежності, відчуження, а також показує розрив між нашим уявленням про реальність (у даному випадку соціальну) і власне реальністю. І вся ця глибина показана мінімальними засобами — актори досить невиразні, навіть буденні на вигляд (хоча грають чудово), візуальний ряд дуже стриманий, не бере на себе всю увагу (як у багатьох інших роботах Дікінса), музика теж. Я зовсім не очікував від жанрової американської картини такої глибини, тому цей фільм став для мене одним із відкриттів цьогорічного домашнього кіносезону.
Фільм повністю не розв’язує поставлених проблем, однак його не можна назвати безпросвітно трагічним. У ньому є різні підказки, як сприймати все це життєствердно. Власне, проблема екзистенційної ізоляції і відчуження тут показана (і розв’язана) як проблема сприйняття — проблема не стільки в реальності, як у точці зору на неї.

Особливим плюсом фільму є те, що він не йде дорогою стандартних кліше про нещасних переслідуваних євреїв, але і жодним чином не опускається до антисемітизму. Він на рідкість незаангажований з-поміж фільмів на цю тему. Цим він дуже нагадує Ганну Арендт із її «банальністю зла», на яку у фільмі, до речі, є пряме відсилання. Коли другорядний вбивця говорить герою-детективу, що зможе віддячити тому, розповівши про «природу зла». І хоч словесної розповіді не відбувається, але у фінальних кадрах вона відбувається візуально. Цілком можливо, що ідейним підґрунтям фільму була саме концепція Аренд.
У фільмі дуже насичені і стилістично багаті діалоги, однак все це втрачається у поганій російській озвучці, а в оригіналі теж можна все не вловити, якщо не знати англійську достатньо добре. Українського озвучення немає.

Серед схожих фільмів можна назвати хіба що «Серпіко», і то дуже віддалено. Хоча якщо брати до уваги візуальний ряд і атмосферу, а не сюжет, то картина чимось близька до «Сутички» і «Злодія» Майкла Манна, «Штормового понеділка» Майкла Фіггіса.

Я би порадив переглянути цей фільм як тим, хто любить нео-нуар, так і тим, хто полюбляє екзистенційні драми. І ще любителям «теорії змови», хоча вона тут показана досить нестандартно, але особисто для мене дуже симпатично, ще й майже повністю відповідає моїм поглядам на це.

Докладніше

Немає коментарів:

Дописати коментар