Детективу із відділу розслідування вбивств доручають супроти його волі займатися справою вбивства старої єврейки, власниці крамниці. Коли він береться за розслідування, то втягується у заплутану змову і вперше починає задумуватися над своїм єврейським походженням...
Багато нео-нуарів мені доводилося передивитися, оскільки я, по-перше, люблю цей жанр, а, по-друге, хочу докладно розібратися у класичному нуарі і нео-нуарі, а також у пов’язаному з ним літературному жанрі hard-boiled detective (зокрема, я перекладаю один з романів Чандлера і хочу зробити до нього докладні примітки).
Після понад сотні переглянутих нео-нуарів є вже досить стале уявлення про те, чого слід очікувати від подібного фільму. Більшість ходів наперед вгадуються, тож лишається або насолоджуватися гарною операторською роботою, візуальним рядом, акторською грою і музикою, або ж навпаки кривитися від цього всього. Однак іноді трапляються дуже несподівані картини і «Відділ убивств» — одна з них.
Головна цінність фільму у його сюжеті. Він дуже непередбачуваний, дуже глибокий психологічно і навіть філософськи, бо піднімає глобальні екзистенційні питання самоідентифікації, приналежності, відчуження, а також показує розрив між нашим уявленням про реальність (у даному випадку соціальну) і власне реальністю. І вся ця глибина показана мінімальними засобами — актори досить невиразні, навіть буденні на вигляд (хоча грають чудово), візуальний ряд дуже стриманий, не бере на себе всю увагу (як у багатьох інших роботах Дікінса), музика теж. Я зовсім не очікував від жанрової американської картини такої глибини, тому цей фільм став для мене одним із відкриттів цьогорічного домашнього кіносезону.
Особливим плюсом фільму є те, що він не йде дорогою стандартних кліше про нещасних переслідуваних євреїв, але і жодним чином не опускається до антисемітизму. Він на рідкість незаангажований з-поміж фільмів на цю тему. Цим він дуже нагадує Ганну Арендт із її «банальністю зла», на яку у фільмі, до речі, є пряме відсилання. Коли другорядний вбивця говорить герою-детективу, що зможе віддячити тому, розповівши про «природу зла». І хоч словесної розповіді не відбувається, але у фінальних кадрах вона відбувається візуально. Цілком можливо, що ідейним підґрунтям фільму була саме концепція Аренд.
Серед схожих фільмів можна назвати хіба що «Серпіко», і то дуже віддалено. Хоча якщо брати до уваги візуальний ряд і атмосферу, а не сюжет, то картина чимось близька до «Сутички» і «Злодія» Майкла Манна, «Штормового понеділка» Майкла Фіггіса.
Я би порадив переглянути цей фільм як тим, хто любить нео-нуар, так і тим, хто полюбляє екзистенційні драми. І ще любителям «теорії змови», хоча вона тут показана досить нестандартно, але особисто для мене дуже симпатично, ще й майже повністю відповідає моїм поглядам на це.
Докладніше
Немає коментарів:
Дописати коментар