неділя, 23 березня 2014 р.

Російська


Останнім часом у мене дещо змінилося ставлення до російської мови. Я все ще не купую книг російською (зрештою, тепер це взагалі логічний крок, який стосується усіх російських товарів), але я став більше читати російською, частіше писати і в деяких рідкісних ситуаціях говорити.

Справа не в тому, що я став меншим патріотом. Просто для мене стали зрозумілі деякі речі.

По-перше, РФ не має і ніколи не мала монополії на російську мову, це не власність Путіна. Те, що РФ так хоче її загарбати, не означає, що інші повинні її віддавати. По-друге, після останніх подій яскраво помітно зразки російськомовної української ідентичності. Це та ж сама ідентичність, що і в україномовних, лише з деякими культурними нюансами, які нічого базового не міняють.

Те, що люди, які говорять різними мовами, одна з яких «є» мовою зовнішнього агресора, тим не менше об'єднуються проти нього - це дивовижне свідчення справжньої демократичності, європейськості, поваги до Іншого, єдності у розмаїтті, мультикультурного патріотизму. Це треба зберегти. У мультикультуралізмі є багато недоліків, але є і деякі плюси - мультикультурна держава, де досягнуто балансу і розвинена культура діалогу, має гарне щеплення проти різних радикальних перегинань і обмеження прав людини. Чого не має і навряд чи колись матиме РФ. Тож слід усвідомити, що російська мова - це частина нашої держави і культури, їй навряд чи потрібен якийсь особливий державний статус, але боротися з нею чи обмежувати - це ніби добровільно відрізати собі руку. Навіщо? Двома руками можна досягти значно більшого. Просто треба, щоб ця рука діяла у гармонії з рештою тіла, чого після певних травм минулого довго не було, але останнім часом це почало відбуватися, і не бачить цього тільки сліпий.

Звичайно, лишається ще багато стереотипних рудиментів, але ж очевидно, що у нас людей ділить не мова, а ідеологія. І коли ми перестанемо асоціювати російську мову з імперською ідеологію, а візьмемо її на свій бік, то в межах України на боці «русского міра» і «євразійства» лишаться тільки напівбожевільні маргінали.

У чому конкретно має полягати «засвоєння» російської мови? У зміні пропагандистських, шовіністичних або розміщених у Росії інституцій, пов'язаних з нею, на суто українські. В Україні має бути створений Інститут російської мови, який би видавав власні підручники і наукові праці про російську мову, власні нормативні документи. Де нормою буде «в Украине», а «на Украине» вважатиметься помилкою, де правильно ставитиметься наголос у слові «украинский». І так далі, аж до появи власної версії російської, як американці мають власну версію англійською, а бельгійці власну версію французької - валлонську. Чому б не зробити цей інститут у тому ж Харкові із наших адекватних російськомовних інтелектуалів. Координуватися з Молдовою, а колись може і з Білоруссю, у створенні таких установ. Повинні бути українські «Російські культурні центри», які б зберігали і пропагували нашу російськомовну культурну традицію - Гоголя, Булгакова, Бердяєва і т.д., а не віддавали ці постаті у власність іншій державі. РФ, якщо колись ситуація нормалізується, може створювати якісь «Культурні центри РФ», у яких їх треба постійно шпиняти, щоб не забували пропагувати інгуську, бурятську і марійську культури.

У сучасному світі перемагає гнучкість. Жорсткі системи приречені, причому чим більш вони жорсткі (і нібито сильні), тим болючіше проходить їхня руйнація (Ірак, Лівія). Навіщо віддавати те, що зараз не лише потенційно, а й цілком реально бореться за українську державність, громадянські права і свободу. Держава повинна будуватися на базових правах людини, а не на культурних особливостях. Тільки за такою державою майбутнє, оскільки ніяка сила і тоталітаризм не дасть людині те, що дадуть елементарні свободи і справедливість. Тож можна спокійно приймати у себе навіть адекватних російських інтелектуалів, які втікатимуть від путінського фашизму у простір, де буде хоч якесь свіже повітря.

Немає коментарів:

Дописати коментар