вівторок, 3 червня 2014 р.

Розмова з Жаном Вермеєром


Фрагмент із моєї нещодавньої розмови із Жаном Вермеєром. Усіх своїх секретів він не розкрив, та все ж дещо цікаве я дізнався. 

– Перше питання, яке цікавить студентів-художників, чи дійсно ви користувалися камерою обскура?

– Використовував час від часу для побудови перспективи і начерків композиції, деякі роботи майже повністю з її допомогою робив, але це не особливо зручний інструмент. Найбільша його користь була в тому, що він наштовхнув мене на прийом малювання крапками фарби. Це створювало своєрідний ефект. А так зазвичай я працював в інтер’єрі власного будинку, більшу частину часу з манекенами, а портрети писав з живої натури. Власне, я доволі докладно зобразив як працюю у «Мистецтві живопису».
Мистецтво живопису
– Дуже мало інформації про вас збереглося у наш час.

– Це й добре, – усміхнувся Вермеєр.

– Існує багато суперечок про «Дівчину з перлиною», картина вважається чи не найкращою вашою роботою і дуже загадковою. Одна письменниця навіть написала історію про те, що там зображена ваша коханка.

– Ні, – засміявся Вермеєр. – Я теж дуже люблю цю роботу, але вона була звичайним замовленням, портретом нареченої. Там немає особливих загадок, перлина вказує на невинність. Просто дівчина була надзвичайно гарною. У всі часи жіноча краса є джерелом творення шедеврів, можливо навіть більшим джерелом, аніж майстерність художника.
Дівчина з перлиною
 – Збереглося дуже мало ваших робіт, ви дійсно працювали по півроку над роботою?

– Так, я працював довго. Однак я не міг лише малювати, я займався торгівлею картинами інших художників, певний час керував готелем батька, та й одинадцять дітей відбирали час не лише у моєї дружини. Власне, завдяки тому, що я був досить забезпеченою людиною до війни, у мене не було потреби заробляти на життя лише своїми роботами. Тому я писав їх не для загального ринку, а для окремих патронів, які дійсно їх цінували. Чи не половину моїх робіт купив Якоб Діссіус, дуже освічений друкар. Були виключення, коли і більш прості люди робили мені замовлення і я не міг відмовити, як у випадку дівчини з перлиною. Війна з Францією все це зруйнувала, я опинився у велетенських боргах.

– Більшість ваших робіт виглядають дуже загадковими, можна годинами розмірковувати над тим, що саме там зображено. Можливо, крім «Ісуса у домі Марії та Марфи», «Діани та її подруг» і «Виду на Делфт».

– Справді? – здивовано перепитав Вермеєр. – Більшість робіт, як на мене, цілком прозорі і зрозумілі. У мій час вони були очевидними, ні в кого особливих питань не викликали. Хоча мені хотілося би, щоб викликали. При цьому той пейзаж, який був просто вправою з камерою обскура, я продав чи не найдорожче зі своїх робіт. А от ніяких Діан я не малював, ви напевне з кимось сплутали. «Ісус у домі Марії та Марфи» – це була, фактично, учнівська робота, чи, по-вашому, дипломна. Мені потрібно було продемонструвати свої вміння живописця, щоб мене прийняли у гільдію св. Луки, а для цього найліпше підходило написання євангельського сюжету. Більше я до подібного не повертався і займався тим, що було мені більше до душі.

– Більшість ваших робіт дуже делікатні, без відверостей і еротизму. Ви уникали зображення оголеної натури. Чим це обумовлено?

– Я вважаю, що набагато більше можна показати приховано, ніж виставляючи все напоказ. І жіноча краса, вона більше кидається в очі, коли ви дивитеся не на майстерно намальовані груди чи стегна, а коли ніщо не відволікає від обличчя, через яке можна передати внутрішній світ. Оголені жіночі фігури дуже мало говорять власне про жінку. Загалом мене цікавили більш тонкі нюанси і теми, оголені натури там ні до чого.
У звідниці
– Тим не менше, у «Звідниці» ви зображаєте досить еротичний сюжет, публічний будинок і т.д.

– У такому сенсі чи не більшість моїх робіт «еротична». Там не публічний будинок, то звичайний дім і звичайна звідниця. Я завжди показував звичайне життя, яке існувало навколо мене, буденні проблеми, з якими стикаються люди. Загалом же то жартівлива робота, данина Дірку ван Бабюрену. Звичайно, у ній є деякі сенси, які будуть зрозумілі лише мені і моїй родині.

– Ви зобразили там себе у синьому вбранні?

– Так.

– Чому?

– Я ж кажу, що це буде зрозуміло лише мені і моїм близьким. Хоч я не писав сильно загадкових робіт, але мені подобається, коли є недосказаність, коли не все прямолінійно і очевидно. Тому я завжди лишав простір для глядача, який би сам розумів зображення. Іноді люди розуміють так, як і я, іноді якось зовсім по-іншому, але це в будь-якому разі дуже цікаво. І я не люблю все розжовувати і пояснювати, так нецікаво.

– Але ж нам дуже цікаво знати, що стоїть за вашими роботами. Чотириста років вони викликають інтерес.

– Це дуже приємно, звичайно, я не думав, що про мене пам’ятатимуть так довго. Та справа у тому, що часто вам здається загадковим те, що для мене і моїх сучасників загадковим не було. Воно було або повністю очевидним, або просто несуттєвим. Тому мені і не хочеться пояснювати, адже та аура загадковості, якою ви оточуєте мої роботи, вона мені до вподоби і мені не хочеться її руйнувати. Втім, це не значить, що я зовсім нічого не розповідатиму, тож запитуйте далі.
Вулиця у Делфті
– Мені особисто подобається робота «Вулиця у Делфті», нібито зовсім проста, але водночас із загадками.

– Цікаво, які загадки ви там бачите?

– Ну, власне, перша загадка-питання – у цій роботі є загадка чи немає загадки? Якщо відповісти ствердно, то тоді центром композиції стають діти, адже ми не бачимо чим саме вони займаються. Це виглядає досить загадково, особливо з урахуванням, що у тогочасному живописі буденні заняття дітей зображувалися нечасто, а так недосказано напевне взагалі не зображувалися.

– Насправді дітей у мій час зображували достатньо, у тому числі і дитячі ігри. Діти граються, а у що саме вони граються я вам не скажу, бо й сам не знаю. Я малював цю сценку з будинку навпроти. Хоч це не будинок, у якому жила моя родина, це вулиця Волдерсґрафт, але тут передана близька мені родинна атмосфера, де дружина займається вишиванням, служниця порається на подвір’ї, а діти граються. І все це у тихому спокійному плині життя. Я писав цю роботу під впливом вуличних сценок мого знайомого Пітера де Гоха. Мені хотілося показати як подібні сценки можна зображувати більш глибоко, з більшим простором для уяви глядача. Це була одна така робота, більше до подібного я не звертався.
Дівчина, що спить за столом
– Цікавою є ваша робота «Дівчина, що спить за столом». На перший погляд це просто зображення милої дівчини, яка заснула за столом, але дослідники розкопали там цілу історію. На першому аукціоні після вашої смерті робота продавалася під назвою «П’яна дівчина спить за столом», що змусило звернути увагу на те, що дівчина дійсно виглядає сп’янілою – у неї червоні щоки (як і у дівчині на роботі «Звідниця»), на столі келих вина, а те, як вона підпирає голову рукою хоч і нагадує з одного боку класичну позу меланхолії, але з іншого часто зустрічається у живописі вашого часу як зображення ліні. Стали вважати, що тут засуджується лінь, коли господиня будинку (судячи з одягу), розлінилася і занедбала свої домашні обов’язки, а також пияцтво. Однак пізніше дослідники копнули ще глибше, інфрачервоні дослідження показали, що первісно у кімнаті позаду був зображений чоловік, а у дверях собака, також більш пильну увагу звернули на затемнену картину в кутку та білий келих, який зображений на кількох інших ваших роботах. З усього цього зробили висновок, що тут засуджується не просто лінь, тут мова йде про адюльтер – білий келих з вином – це символ любовного трунку, саме вином чоловіку найлегше звабити жінку, як вважалося у ваш час. Собака теж вказує на зраду, чоловік у задній кімнаті міг бути коханцем, а в картині у кутку впізнали фрагмент панно Цезаря ван Евердінґена, де зображений Ерос. «Еротичні» символи також стали вбачати у фруктах та яйці, яке частково сховане тканиною і нібито є символом чогось, що варто уникати. Таким чином робота набула любовного чи навіть еротичного забарвлення, хоч на перший погляд такою не виглядала.

– Ваші дослідники зробили гарну роботу, мені навіть немає чого додати, – усміхнувся Вермеєр. – Все вірно, різниця напевне тільки в тому, що мої сучасники розуміли це все без досліджень. А собаку і чоловіка я прибрав, бо і без них все було зрозуміло. Mulier si temetum biberit domi ut adulteram puniunta.

– Багато ваших робіт торкаються теми зваблення, чому так? Чи це таке зображення любові?

– Дійсно, зваблення я часто зображував. Частина цих робіт були замовленнями, оскільки ця тема була досить популярною у мій час. Однак це було не про любов у більш високому сенсі, у цих роботах я радше сумував з приводу, що так відбувається, що жінки так легко піддаються на обман, і намагався застерегти. Гадаю, ви мене б зрозуміли, якби мали стільки доньок як я, і хоч, коли я помер, більшість з них були ще малими, але старші встигли вийти заміж і я бачив, настільки це непроста тема. Тому вона мене хвилювала. Можливо, я хотів застерегти цими роботами менших. З іншого боку я розумів, що це життя, так було, є і буде, тому якогось особливого засудження у цих роботах ви не побачите. Я теж був колись молодим, зрештою. Тема любові і людських стосунків дуже непроста, вона хвилювала людей у всі часи. І у мій час, і у ваш.
Дівчина, що читає лист біля відчиненого вікна
– Однак любовна тема у ваших роботах завжди пов’язується зі зрадою, чому так?

– Це не зовсім так. Не все так очевидно і просто. У тих роботах, де очевидно йдеться про зраду, це висміюється або засуджується. В інших не все так просто. Слід розуміти, що у наш час і в нашій культурі простором любові вважався саме адюльтер, ще була дуже міцною куртуазна спадщина. Мене в цьому контексті цікавила передовсім жінка, її емоції і почуття. Як вона прагне кохання і шукає його за межами власного дому, як її душа прагне кудись з цих геометричних кімнат у відкрите вікно. І як вона стає жертвою обману чи простої розваги, що є очевидно для нас глядачів, але зовсім неочевидно для неї. Все це про жінок, таких, якими вони є. У деяких роботах я лишав відкритим питання – йде мова про зраду чи ні, хоча мої сучасники навряд чи це розуміли. Адже подібні почуття і пристрасть практично завжди пов’язувалися з адюльтером. Шлюб у мій час не вважався місцем для подібного.

– Однак ви зображали також і жінок за роботою або просто портрети. Цим ви намагалися показати взірці доброчесності?

– Не зовсім. Це все частини одного наміру показати різні жіночі образи, в різних ситуаціях. Там безперечно є моральна складова, вона була присутня майже у всьому у мій час, однак це не є головним. Мене однаково захоплювали і жінки за роботою, і жінки закохані. Останнє було більш загадково, тому я частіше звертався до цієї теми.

– І останнє запитання. Як ви ставитеся до мистецтва ХХІ століття?

– Напевне відповідь вас розчарує, але ставлення моє не відрізняється від ставлення до мистецтва мого часу. Якщо не брати до уваги речі, які я взагалі не розумію, то ваше мистецтво, як і наше мистецтво, цілком поділяється на дві категорії – зроблене майстерно і зроблене невміло. І перше завжди вирізнятиметься для професійного ока, незалежно від того, які технології використовуються. Звичайно, найближче мені те мистецтво, яке зображає ті ж теми, які хвилювали і мене.
Служниця з молоком

Немає коментарів:

Дописати коментар