Зізулас, Йоан. Буття як спілкування. - К.: Дух і Літера, 2005. - 276 с. Богословська і філософська праця, 1993.
Прекрасна книга, що серйозно вплинула на мій світогляд, якщо не сказати перевернула його. Написана досить складно, і спочатку читається важко, але це через свою надзвичайну глибину. Читав я її потроху майже рік.
Фактично, у цій книзі подається цілісний виклад православного богослов'я через призму філософії екзистенціалізму. Чудовою є саме ця цілісність, яка підкреслює повну взаємообумовленість і нерозривність усіх аспектів віровчення: тріадології, христології, пневматології, еклезіології, морального богослов'я, літургіки і євхаристійного богослов'я, богословської антропології, онтології і т.д., і т.п. Як пише прот. Йоан Мейендорф у передмові "Лише будучи єдиним, це [православне] вчення віддзеркалює істинний "розум Христов", про який писав ап. Павло, "істинний гнозис", що його захищав св. Іриней, і справжній досвід Бога, до якого закликали Отці пізніших століть" (ст. 9). Там же: "Йоан Зізіулас дійсно розглядає найсучасніші, найактуальніші та найсуттєвіші питання, що стоять перед Православною Церквою. Допоки видима реальність нашого церковного життя не співвідноситься з тією спільнотою, яка відкривається нам в Євхаристії, допоки наші церковні структури... не будуть узгоджені з тим, чим насправді є Церква, допоки євхаристійна природа Церкви не звільниться від нашарувань анахронізму, етнічної політики, що затемняють її сьогодні, жодне екуменічне свідчення, жодна справжня місія у світі не стануть можливими" (ст. 10).
Власне, назва говорить сама за себе: особистісне буття можливе лише як спілкування. Буття саме в собі - це вже не буття особистості, це буття неживої речі. Бог існує і може існувати лише як Трійця, як три особи, що перебувають між собою у єдності спілкування, інакше він не буде Богом, не матиме повноти існування. Спілкування (communion) розуміється у глибинному сенсі - і як сопричастя Іншому, і як стосунки любові.
Особливо слід відмітити розділ "Помісна Церква у перспективі спілкування" - дуже актуальний для нас. Він є в мережі. Там дуже гарно розписуються поняття помісної Церкви, кафолічної Церкви. Зізіулас відстоює ту позицію, що тільки єпархія у наш час більш-менш відповідає поняттю помісна Церква. Також він говорить, як і багато інших, про обов'язковість євхаристійного спілкування між помісними Церквами, якщо цього немає, то такі ізоьовані помісні Церкви просто не будуть Церквою (проблема КП і УАПЦ). Так само "помісність" означає використання місцевого культурного матеріалу для служіння Церкви і виключає нав'язування Церквою чужоземної культури (проблема УПЦ).
