Дмитро Кузьменко

На початку Еру, Єдиний, котрого ельфи звуть Ілуватаром, породив айнур помислом своїм, і створили вони музику велику перед ним. З Музики цієї бере початок Світ, бо видимою зробив Ілуватар пісню айнур, й осягли вони її світлом у темряві. І багато з них зачарувались її красою, її історією, початок і розгортання якої бачили, як у видінні. Тому дав Ілуватар баченому ними Буття, і розмістив його серед Порожнечі, і послав Вогонь Таємний палати у серці Світу, що названий був Еа.

Тоді ті з айнур, хто прагнув цього, піднялись й увійшли до Світу на початку часів; і було їхнім завданням відтворити його, і своєю працею втілити видіння, що бачили вони. Довго працювали вони на просторах Еа, неозорих, неосяжних для ельфів і людей, доки в призначений час не створена була Арда — Королівство Землі. Тоді вдягли вони вбрання Землі, зійшли на неї, й оселились в ній.

Найвеличніших серед цих духів ельфи звуть валар — Сили Арди, а люди часто звали їх богами. Повелителів валар семеро, і валіер, Повелительок валар, теж семеро. Ось імена їхні ельфійською мовою, якою говорили у Валінорі, але мають вони й інші імена на мові ельфів Середзем’я, і численні імена їхні у людей. Повелителів, у відповідному порядку, звуть: Ма́нве, У́лмо, А́уле, О́роме, Ма́ндос, Ло́ріен та Ту́лкас; й імена Повелительок такі: Ва́рда, Ява́нна, Ні́енна, Е́сте, Ва́йре, Ва́на та Не́сса. Мелькора не відносять більше до валар, й ім’я його не називають на Землі.

Манве та Мелькор були братами в думі Ілуватара. Наймогутнішим з тих айнур, що ввійшли у Світ, спочатку був Мелькор, та Манве був ближчий Ілуватару, і більш ясно розумів його цілі. Призначений він бути, у всі часи, першим з Королів — повелителів царства Арди, і правитель усіх його жителів. В Арді наймиліші йому вітри та хмари, у всіх частинах повітря, від вершин до низин, із найвищих меж Покровів Арди до легких віянь у траві. Су́лімо, друге ім’я його, — Повелитель Дихання Арди. Всіх швидких птахів, сильних крилами, любить він, і вони прилітають та відлітають на його запрошення.

З Манве перебуває Варда, Володарка Зірок, що знає всі райони Еа. Завелика краса її, щоб описати словами ельфів чи людей, бо світло Ілуватара й досі живе у її обличчі. У світлі її сила і радість. З глибин Еа прийшла вона на допомогу Манве, бо Мелькор, якого знала вона ще до початку створення Музики й уникала його, ненавидів її й боявся її більш за все інше створене Еру. Манве і Варда рідко перебувають окремо, вони завжди залишаються у Валінорі. Палати їхні над вічним снігом, на Ойоло́ссе, найвищій вежі Тані́кветіль, вищій за всі гори Землі. Коли сходить Манве на свій трон й дивиться вдалину, якщо Варда поруч з ним, то бачить він далі ніж всі очі, крізь туман і крізь темряву, через землі і моря. І якщо Манве з нею, Варда чує більш ясно ніж всі інші вуха чують звуки голосів, що лунають з заходу до сходу, з пагорбів і долин, і з темних місць, що створив Мелькор на Землі. З усіх Великих, хто оселився у цьому світі, ельфи найбільше шанують і люблять Варду — Е́лберет звуть вони її, і звертаються до неї з тіней Середзем’я, і підносять її у піснях при сході зірок.

Улмо — Повелитель Вод. Він самотній. Ніде не оселяється він надовго, а рухається, як бажає, у всіх глибоких водах на Землі чи під Землею. За могутністю він знаходиться після Манве, і до того, як зведений був Валінор, найближчим був він Манве у дружбі; та опісля рідко з’являвся він на ради валар, хіба що обговорювали щось важливе, бо була у думах його тільки Арда, і не потребував він ніякого місця для відпочинку. Не любив він також ходити землями, і рідко вбирав себе в тіло, як рівні йому. Коли Діти Еру бачили його, наповнював їх жах великий, бо поява Морського Короля була страшною — як велетенська хвиля-гора накочується на землю, з темним шоломом увінчаним пінним гребенем і вбраним у лати, що переливаються срібно-зеленим. Сурми Манве гучні, але голос Улмо глибокий як глибини океану, які тільки він один і бачить.

Любить Улмо і ельфів, і людей, і ніколи не полишав їх, навіть коли падав на них гнів валар. Іноді приходить він невидимий до берегів Середзем’я, чи заходить далеко в землі затоками моря, і створює там музику сурмами своїми великими — Улу́мурі — що зроблені з білого панциру; і ті, до кого долинала музика, чули завжди її в своїх серцях, і туга за морем ніколи вже не полишала їх. Та частіше говорив Улмо до тих, хто проживав у Середзем’ї голосами, що чулися лише як музика води. Бо всі моря, озера, річки, водоспади та джерела були у його володінні, і ельфи кажуть, що дух Улмо біжить всіма жилами світу. Тому новини приходять до Улмо, навіть у глибинах, про всі бажання й смутки Арди, те, що може іноді бути сховане навіть від Манве.

Ауле має могутність ледь меншу за Улмо. Його володіння пролягають над усіма матеріями з яких створена Арда. На початку працював він багато разом з Манве та Улмо, й обриси всіх земель — праця його рук. Він коваль і майстер всіх ремесел, і наймиліша йому мистецька робота, чи то витончена, чи велична, як могутні будівлі давнини. Належать йому самоцвіти, що лежать глибоко в Землі, й золото, таке чарівне у руці, а також скелі гір і бухти морів. Но́лдор багато чому навчились від нього, і він завжди був їхнім другом. Мелькор заздрив йому, бо Ауле був найбільш схожий на нього і думами, і силою. І була довга боротьба між ними, у якій Мелькор викривляв чи руйнував працю Ауле, і зростала стомленість Ауле у виправленні буйств та заворушень Мелькора. Обоє, проте, прагнули створити власні речі, що були б новими й невідомими іншим, і задоволені були, коли хвалили їхні вміння. Та Ауле залишався вірним Еру, і скорявся у своїй роботі його бажанням, і не мав він заздрості до праць інших, лише шукав або давав поради. А Мелькор, у той час, витратив свій дух у заздрості й ненависті, доки, нарешті, не міг він створити нічого, що не викликало б насмішки у думах інших, і всі їхні праці він знищував, якщо міг.

Дружина Ауле — Яванна, Даруюча Плоди. Вона закохана у все, що росте на землі, і в усі його незліченні форми, що тримає вона у своїй свідомості, від дерев-веж прадавніх часів до моху на камінні, маленьких і таємних паростків у землі. З-поміж Королев валар Яванну шанують лише ледь менше ніж Варду. У вигляді жінки вона висока й одягнута в зелене; але іноді приймає вона інші форми. Дехто бачив, як стояла вона немов дерево під небесами, коронована Сонцем, і з усіх його гілок спадали золоті краплини роси на голу землю, і з’являлись паростки з цього насіння; а коріння дерева омивали води Улмо, і вітри Манве шепотіли у його кроні. Кеме́нтарі, Королева Землі, інше її ім’я на мові е́льдарін.

Фéантурі, майстри духів, — брати, й найчастіше звуться вони Мандос та Лоріен. Та насправді це назва їх обителей, а справжні їхні імена — На́мо та І́рмо.

Намо — старший, перебуває в Мандосі, що на заході Валінору. Він володар Палат Мертвих, і суддя духів померлих. Він нічого не забуває; і він знає про всі речі, що можуть бути, окрім тих, що залежать від волі Ілуватара. Він суддя валар, але виголошує свої вироки і Правосуддя своє чинить лише з дозволу Манве. Вайре, Ткаля, його дружина, вона сплітає всі речі, що коли-небудь були в часі, у свої легендарні павутиння, і зали Мандоса, широкі як минулі епохи, огорнуті ними.

Ірмо — молодший брат, він майстер видінь і снів. У Лоріені його сади, у землі валар, і найчарівніші вони з усіх місць світу, сповнені багатьох духів. Есте, ніжна, що зцілює рани й втому — його дружина. Сіре вбрання її, і відпочинок — її дар. Вона не ходить удень, а спить на острові, у затіненому деревами озері Лоре́ллін. Від водоспадів Ірмо та Есте, всі, хто перебуває у Валінорі, поновлюють сили; і часто валар самі приходять у Лоріен і знаходять там відпочинок та спокій від тягаря Арди.

Могутніша за Есте Ніенна, сестра Феантурі. Вона самотня. Знайома вона з горем, і тужить від кожної рани, що зазнала Арда від ударів Мелькора. Такою великою була її скорбота, коли розгорнулась Музика, що її пісня стала плачем довгим, до самого кінця, і звук туги вплетений був до теми Світу, перш ніж він почав існувати. Та не оплакує вона себе, і ті, хто навчились вслухатись до неї, зросли в надії. Її палати на заході Заходу, на самих краях світу, і рідко приходить вона в місто Ва́лімар, де все радісне. Частіше ходить вона в зали Мандоса, що недалеко від її власних. І всі, що чекають там, звертаються до неї, бо приносить вона силу духам, і перетворює скорботу на мудрість. Вікна дому її виходять назовні стін світу.

Найвеличніший в силі й відважних діяннях — Тулкас, якого звуть також Аста́лдо, Хоробрий. Він останнім прийшов в Арду, щоб допомогти валар у першій битві з Мелькором. Його прагнення — у боротьбі та суперництві сили, і не їздить він верхи, бо може випередити будь-що, йдучи пішки, і невтомний він. Його волосся й борода золотаві, його тіло квітуче здоров’ям, його зброя — його руки. Він стежить трохи за минулим і за майбутнім, але не з користі, як радник, а як близький друг. Його дружина — Несса, сестра Ороме, і вона також гнучка і швидка. Оленів любить вона, і слідують вони за неї свитою, куди б не йшла вона дикими місцями, та може обігнати вона їх, швидка як стріла, разом з вітром, що овіває волосся. У танці її захоплення, і танцює вона у Валімарі, на вічнозелених галявинах.

Ороме могутній повелитель. Хоч і менш сильний він за Тулкаса, та більш жахливий у гніві. Тоді як Тулкас завжди сміється — у розвагах, чи на війні, і навіть перед обличчям Мелькора сміявся він у битві, що була ще до народження ельфів. Ороме любить землі Середзем’я, і залишив він їх неохоче, і прийшов останнім у Валінор. І часто в давнину переходив він гори назад на схід, і повертався зі своїм військом до нагір’їв та рівнин. Він мисливець на чудовиськ та темних створінь, і захоплення його у конях і у псах, і всі дерева він любить, і через це звуть його А́лдарон, а на сі́ндарін — Та́урон, Володар Лісів. На́хар — ім’я його коня, білого на сонці і сяюче-срібного вночі. Вала́рома — ім’я його великого рогу, голос якого схожий на яскраво-червоний схід сонця чи на сяючу кривизну клубочіння хмар. Над усі роги військ чути його в лісах, що Яванна виростила у Валінорі, бо тут Ороме тренує людей своїх і звірів для переслідування злих створінь Мелькора. Дружина Ороме — Вана, Вічномолода, вона — молодша сестра Яванни. Усі квіти сходять, коли проходить вона, і розквітають, як подивиться на них, і всі пташки співають перед нею.

Це імена валар та валіер, і тут було розказано коротко про їх уподобання так, як бачили це ельдар в А́мані. Але чарівні й благородні форми, у яких з’являлись вони перед Дітьми Ілуватара, були лише завісою їхньої істинної краси і сили. І дуже мало сказано тут з того, що знали колись ельдар, але й усі знання ельдар — ніщо, у порівнянні зі справжнім буттям валар, що заглиблюється у віки й місця дуже далекі від наших дум. Серед валар Дев’ятеро були наймогутніші й найбільш шановані, але один полишив їх — і залишилось Восьмеро — А́ратар — Благородні Арди: Манве та Варда, Улмо, Яванна та Ауле, Мандос, Ніенна, та Ороме. Манве їхній Король, і керує їх відданістю Еру, у могутності вони рівні, перевершуючи у порівнянні всіх інших, як валар так і майар, чи будь-кого з посланих Ілуватаром в Еа.

З валар прийшли інші духи, чиє буття також розпочалось до появи Світу, такої ж сутності, що й валар, але нижчого рангу. Це майар — люди валар — їхні слуги і помічники. Їхня кількість невідома ельфам, і небагато з них мають імена на котрійсь з мов Дітей Ілуватара, оскільки в Середзем’ї, на відміну від Аману, майар рідко з’являються у формах видимих для ельфів та людей.

Головний серед майар Валінору, чиє ім’я згадується в історіях Прадавніх Днів — І́лмаре, помічник Варди, та Е́онве — знаменосець і вісник Манве, чия сила рук не перевершена ніким в Арді. Проте з усіх майар О́ссе та У́йнен найбільш відомі Дітям Ілуватара.

Оссе — васал Улмо, він повелитель морів, що омивають береги Середзем’я. Він не спускається в глибини, а любить узбережжя й острови, і радіє вітрам Манве, бо штормом насолоджується він, і сміх його лунає серед бурління хвиль. Його дружина — Уйнен, Повелителька Морів, чиє волосся пролягає крізь всі води під небом. Вона любить всіх створінь, що живуть у солоних течіях, і всі трави, що ростуть там, до неї звертаються мореплавці, бо може вона заспокоїти хвилі, стримуючи бурхливість Оссе. Нуменорці довго жили під її захистом, і поважали її не менш ніж валар.

Мелькор ненавидів море, бо не міг підкорити його. Сказано, що при створенні Арди, намагався він переманити Оссе на службу до себе, обіцяючи йому все королівство і силу Улмо, якщо згодиться служити Мелькору. І в ті давні часи здіймались величезні буруни в морі, руйнуючи цілі землі. Та Уйнен, за проханням Ауле, стримала Оссе, і відвела його до Улмо, і вибачився він, і повернувся до відданості, і залишається вірним Повелителю Вод. Хоча захоплення бурхливістю ніколи не полишало його вповні, і зрідка підіймається він у люті через свою нестримність без будь-якого наказу від Улмо, свого повелителя. Ось чому ті, хто оселились біля моря, чи плавають кораблями, можуть любити його, але не довіряють йому.

Ме́ліан — ім’я майа, що служить Вані та Есте. Довго проживала вона в Лоріені, піклуючись про дерева, немов про квіти в садах Ірмо, перш ніж прийшла до Середзем’я. Солов’ї співають навколо неї, куди б вона не йшла.

Наймудріший з майар — О́лорін. Він теж проживає в Лоріені, але шляхи його часто приводять до дому Ніенни, і від неї навчився він жалості та терпіння.

Про Меліан багато сказано у "Квента Сільмарілліон". Та про Олоріна сказання нічого не говорять, бо хоч любив він ельфів, але ходив між ними невидимим, або у формі одного з них, і не знали вони звідки приходять чарівні видіння та мудрі поради, що вкладав він у їхні душі. У пізні дні він був другом всіх Дітей Ілуватара, і розділяв їхню скорботу, і ті, хто слухали його, прокидались від відчаю і відганяли з’яви темряви.

Останнім знаходиться ім’я Мелькора, того Хто Постав У Силі. Та позбавлений він цього імені, і нолдор, що серед ельфів найбільш постраждали від його люті, звуть його Мо́рґот — Темний Ворог Світу. Велика сила дана була йому Ілуватаром, і рівний був він Манве. У силі та знанні отримав він частку від усіх валар, але повернув це для злих цілей, і витратив свою силу у люті та тиранії. Бо жадав він Арди, й усього, що було в ній, прагнучи королівства Манве, й володіння всіма царствами рівних собі.

З величності впав він, крізь гордість, у презирство до всього крім себе, дух марнотратний та безжальний. Розуміння перетворив він на винахідливість у злих справах, на перекручення за власними бажаннями всього, що міг використати, доки не став брехуном безсоромним. Розпочав він з прагнення Світла, але коли не зміг заволодіти ним сам, спустився крізь вогонь і ненависть до великого палання внизу у Темряві. І використав він Темряву у своїх злих намірах проти Арди, і наповнював нею та страхом все живе.

І такою великою була сила його повстання, коли у віка забуті боровся він з Манве та усіма валар, що тримав він крізь довгі роки під своїм володінням більшу частину земель Арди. І не був він самотнім. Бо з майар багато були притягнуті його величністю у дні слави, і залишились відданими йому і в темряві, та й інших зіпсував він згодом для служіння собі брехнею та віроломними дарунками. Найжахливішими серед цих духів були валара́укар — вогненні батоги, яких в Середзем’ї звуть ба́лрогами, демонами жаху.

Серед тих його слуг, що мають імена, найсильнішим був дух, якого ельдар звали Са́урон, або Ґо́ртхаур Жорстокий. Спочатку він був майар Ауле, і залишилось про нього багато в сказаннях ельфів. У всіх жахах Морґота в Арді, у його спустошливих діяннях, у брехливості та підступності, приймав Саурон участь, і був не менш темним ніж його господар, якому довго служив він, а не собі. Та через роки піднявся він тінню Морґота, і привидом його злоби, і повторив його руйнівний шлях у Порожнечу.