Дмитро Кузьменко

І був Е́ру, Єдиний, хто в А́рді зветься Ілу́ватар; і створив він спершу а́йнур, Святих, породивши їх помислом своїм, і були вони з ним перш, ніж ще щось створено було. І говорив він до них, проголошуючи їм теми музичні; і співали вони перед ним, і радів він. Та довгий час співали вони лише порізно, чи удекількох, а решта тільки вслухалися; адже кожен осягав лише себе — ту частину духу Ілуватара, з якої він прийшов, — і зростали вони повільно в розумінні своїх братів. Було так до тої пори, коли, слухаючи інших, прийшли вони до глибшого розуміння, і піднялися у співзвучності та гармонії.

І сталося так, що Ілуватар скликав разом усіх айнур й оголосив їм тему могутню, розгортаючи перед ними речі грандіозніші й прекрасніші, ніж він досі відкривав; і слава її початку, і велич її кінця, вразили айнур так, що схилились вони перед Ілуватаром у безмовності.

Тоді Ілуватар мовив до них:

— З теми, що розкрив я вам, волію я, щоб сотворили ви в гармонії та єднанні Пісню Велику. І так, як пробудив я вас Полум’ям Невгасимим, то повинні ви й далі явити силу вашу в оздобленні цієї теми, згідно власних ваших думок і бажань. І сидітиму й вслухатимусь я, і радітиму, що велика краса ваша у пісні пробуджується.

Тоді голоси айнур, уподібнені арфам і лютням, трубам і сурмам, віолам і органам, уподібнені хорам незліченним, співаючи, почали втілювати тему Ілуватара у пісню велику; й звук зростав у безкінечній переміні мелодій, що плавали на хвилях гармонії, що проходили крізь чуття, поринаючи в надра і підносячись до вершин, і місця перебування Ілуватара були сповнені до переповнення, і музика, і луна від музики влились в Порожнечу, і не була вона вже порожнечею. Ніколи раніше не створювали айнур музики, схожої на цю, хоча й сказано, що ще величніше створено буде перед Ілуватаром хорами айнур та Дітей Ілуватара після кінця часів. Тоді теми Ілуватара будуть зіграні правильно, і набудуть Буття у мить їхнього виголошення, бо всі тоді повністю зрозуміють його ціль і смисл їхніх партій, і кожен з них осягне іншого, й Ілуватар вкладе в думки їхні таємний вогонь, бо буде вдоволений.

Та тепер Ілуватар сидів і вслухався, і довгий час все здавалось добрим йому, бо музика не мала вад. Та коли тема розвивалась, увійшло у серце Ме́лькора — вплести в неї сутності з його власного уявлення, що не мали співзвучності з темою Ілуватара — бо домагався він принести зростання сили й слави партії, призначеної йому. Мелькору, з-поміж айнур, був даний дар найбільшої сили й знання, і він мав частки вмінь всіх його братів. Часто ходив він у самотності до місць порожніх, шукаючи Полум’я Невгасиме; й жага палала в ньому привнести Буття у його власні речі, і здавалося йому, що Ілуватар не думає про Порожнечу, і нетерпіння охоплювало його при вигляді її пустоти. Однак не знайшов він Полум’я, бо було воно з Ілуватаром. Та, буваючи на самоті, почав він зосереджуватись над помислами своїми власними, не такими, як у його братів.

Деякі з цих помислів вплів він тепер до музики, і відразу розлад піднявся від нього, і багато співаючих поруч з ним принишкли, і їхні думи схвилювались, і їхня музика спіткнулась; але дехто почав пристосовувати свою музику до нього більше, ніж до помислу, що вони мали спочатку. Тоді розлад Мелькора ширився все більше, і мелодії, котрі були почуті нещодавно, захлинулись у морі неспокійних звуків. Та Ілуватар сидів і вслухався, доки не почало здаватись, що навколо його престолу шаленіє буря, немов темні хвилі б’ються одна з одною у безкінечному гніві, який не можна заспокоїти.

Тоді Ілуватар піднявся й айнур осягли, що він усміхнувся, і підніс він свою ліву руку, і нова тема виникла посеред бурі, схожа і не схожа на попередню, і увібрала вона силу, і мала нову красу. Але розлад Мелькора зріс у шумі й почав боротись з нею, і знову була війна звуків більш шалена, ніж раніше, доки багато з айнур, охоплених жахом, не співали вже більше, і Мелькор отримав перевагу. Тоді Ілуватар піднявся знову, й айнур осягли суворе обличчя його; і підняв він свою праву руку, і — ось! — третя тема зросла серед безладу, і не була вона схожа на інші. Бо здавалась вона спочатку м’якою і ніжною, лише коливанням спокійних звуків у витончених мелодіях; та не могла вона бути подоланою, і вбирала в себе могутність і глибину. І здалося, зрештою, немов то дві пісні струменіли одночасно перед престолом Ілуватара, і були вони різними надзвичайно. Одна — глибока і широка, і прекрасна, але повільна, і сповнена скорботи неймовірної, з якої і йшла переважно її краса. Інша досягла тепер єдності у собі, але була вона гучна і поверхова, і безкінечно повторювалась; і хоч мала вона трохи гармонії, але більше крикливого співзвуччя, немов багато труб видували разом кілька нот. І намагалась вона потопити іншу пісню шаленством свого голосу, але здавалось, що ці найбільш переможні ноти були взяті першою і зіткані у її власний скорботний візерунок.

Посеред цієї боротьби, коли покої Ілуватара здригались і поштовхи прокотились по тишах, досі нерухомих, піднявсь Ілуватар втретє, і жахливим було обличчя його. Тоді підніс він обидві свої руки, й одним акордом, глибшим за Безодню, вищим за Небесне Склепіння, пронизливим, як світло ока Ілуватара, Пісня обірвалась.

Тоді говорив Ілуватар, і сказав він:

— Могутні є айнур, і серед них наймогутніший Мелькор; та має він знати, і всі айнур, що я, Ілуватар, покажу тепер співане вами, аби могли побачити ви, що зробили. І ти, Мелькоре, побачиш, що жодної теми не зіграти, котра не має свого кінцевого джерела в мені, і не може ніхто змінювати музику всупереч мені. Бо хто спробував це, і вирішив, що йому вдалось, помилиться — він буде лише моїм засобом у творенні речей більш вражаючих, ніж спроможний уявити.

Тоді вжахнулись айнур, і не зовсім збагнули слова, що були сказані до них; і був Мелькор сповнений сорому, з якого виникла таємна злість. Та Ілуватар піднявся у величі, і вийшов з чарівних обителей, що створив для айнур, й айнур слідували за ним.

І коли ввійшли вони у Порожнечу, промовив Ілуватар до них:

— Узріть Пісню вашу!

І відкрив він перед ними видіння, що явило видимий образ там, де раніше були тільки звуки; пустельний вони побачили новий Світ, що постав перед ними, і був він кулею серед Порожнечі, був опорою в ній, але не був нею. І коли вони дивились та дивувались, Світ цей почав розгортати свою історію, і здавалось їм, що він живе й росте. І коли айнур помилувались довгий час у тиші, мовив знову Ілуватар:

— Узріть Пісню вашу! Ваше мистецтво; і кожен з вас віднайде в ньому, — серед замислів, що я поставив перед вами, — всі ті речі, що, як видатися може, він сам розробив чи привніс. І ти, Мелькоре, відшукаєш всі таємні помисли твого розуму, й осягнеш, що й вони усі лише частина цілого й підлеглі його величі.

І багато інших речей промовляв Ілуватар перед айнур в той час, і через їхню пам'ять цих слів, і знання від тієї музики, що створив кожен сам, знають айнур майже все з того, що було, що є, і що прийде, та дещо залишилось невідкритим і для них. Є деякі речі, про які не можуть вони дізнатись, ні поодинці, ні радячись разом; бо нікому, окрім себе, не відкрив Ілуватар всього, що зберігається в глибинах його пам'яті, і тому в кожну епоху виникають такі речі, що є новими й не були передбаченими, бо не походять вони з минулого. Ось чому у видінні Світу, що з'являвся перед ними, айнур бачили речі, незбагненні для них. І дивились вони з захопленням на прихід Дітей Ілуватара, і на приготування оселі для них; і осягли айнур, що вони самі у праці піснетворчості були зайняті підготуванням поселення, і не знали вони ще про інші цілі, що мало це видіння, опріч його власної краси. Бо Діти Ілуватара, були задумані ним самим, і прийшли з третьою темою, і не було їх в темі, що Ілуватар проголосив спочатку, і жоден з айнур не брав участі у їхньому творенні. Через те, коли вони осягли їх, тим більш полюбили, бо відрізнялись вони від них своїм буттям — дивні й вільні — у чому вони побачили задум Ілуватара, відбитий по-новому, і навчились трохи з його мудрості, що в інших випадках була схована від айнур.

І були Дітьми Ілуватара ельфи й люди — Першонароджені й Послідуючі. І серед всієї величі Світу, серед його безкраїх покоїв і просторів, і кружляючих вогнів, знайшов Ілуватар місце для їхньої оселі в Глибинах Часу і серед незліченних зірок. І здавалась ця оселя маленькою, якщо порівнювати її з могутністю айнур, а не з їхньої вражаючою витонченістю — немов хтось взяв все поле Арди за основу стовпа і зводив його, доки вістря вершини не стало тоншим за голку — чи зважаючи лише на незмірні простори Світу, який айнур ще й досі формують, а не на ретельну точність, з якою вони створюють найменші речі в ньому. Та коли айнур осягли цю оселю у видінні й побачили Дітей Ілуватара, що піднялися в ній, багато наймогутніших з-поміж них пов’язали весь свій помисел і прагнення з цим місцем. І серед них Мелькор був головний, так як і на початку був він наймогутнішим серед айнур, що брали участь в Пісні. І вдавав він, спочатку й для себе самого, що бажає вирушити туди й впорядкувати всі речі для Дітей Ілуватара, беручи під контроль безладдя спеки й холоду, що проходили крізь нього. І більше бажав він підкорити власній волі і ельфів, і людей, бо заздрив дарам, що Ілуватар обіцяв піднести їм, бо бажав він мати підданих і слуг, і бути званим Повелителем, і бути володарем їхньої волі.

Та решта айнур дивились на цю оселю, розміщену серед широких просторів Світу, котрий ельфи звуть Арда — Земля; і серця їхні раділи в світлі, й очі їхні, що осягали безліч кольорів, були наповнені радістю; та через вирування моря вони не почувалися спокійно. І спостерігали вони вітри й повітря, і матеріали, з яких Арда створена, з заліза і каменя, і срібла, і золота, і багатьох інших матерій, та серед всього найбільш захопила їх вода. І сказано е́льдар, що у водах і досі живе відзвук Пісні Айнур, більше, ніж в будь-якій іншій матерії, що є на цій Землі; і багато Дітей Ілуватара ще досі вслухаються з надією до голосів Моря і не знають певно, що вони чують.

Тоді один а́йну, якого ельфи звуть У́лмо, повернув до води свої помисли; з усіх найбільш він був навчений Ілуватаром у Пісні. Про повітря й вітри найбільш роздумував Ма́нве, що був найблагороднішим з-поміж айнур. З тканиною Землі пов’язані думи А́уле, кому Ілуватаром були дані сила й знання ледь менші ніж Мелькору, та захоплення і достоїнство Ауле у діях творіння, й у створених речах, а не у володінні чи у його власній зверхності; і тому дає він, а не зберігає, і вільний від опіки береться постійно до нової роботи.

І промовляв Ілуватар до Улмо, й сказав він:

— Чи не бачив ти, як в цьому малому царстві в Глибинах Часу, Мелькор підняв війну проти твоїх земель? У помислах його — гірка й крижана нестримність, хоч ще й не зруйнував він повністю ні краси твоїх джерел, ні моїх чистих ставів. Подивись на сніг, на вбивчу роботу морозу! Мелькор вимислив спеку й вогонь нестримний, але не висушив ні твої прагнення, ні глибокий спокій пісні моря. Дивись більше на висоту і величність хмар, і на безперервне клубочіння туманів, і прислухайся до падіння крапель дощу по Землі. І в цих хмарах твоє мистецтво наближається до Манве, твого друга найулюбленішого.

Тоді відповів Улмо:

— Правда це, стала Вода тепер чарівнішою, ніж могло уявити моє серце, й у найпотаємніших своїх помислах я не думав про сніжинки, і не містив мій спів падіння дощу. Шукатиму я Манве, щоб він та я створити могли мелодії для вічного зачарування!

І Манве та Улмо були близькими з самого початку, й у всьому служили найбільш вірно цілям Ілуватара.

Та після того, як промовляв Улмо, і коли айнур все ще вдивлялись у видіння, забране воно було й сховане від їхніх очей; і здалося їм, що в цей момент осягли вони нову річ, Темряву, котру вони не знали досі, хіба лише в помислі. Та захоплені вони були тепер красою видіння, і поглинуті розгортанням Світу, що розпочинав буття, і свідомості їхні наповнені були цим; але історія не була завершена, і кола часу не зупинились, коли видіння зникло. І сказано, що видіння перервалось перш ніж завершилось становлення Володарювання Людей і занепаду Першонароджених. Ось чому, хоч Пісня і завершилась, ва́лар не побачили ні образів Пізніх Епох, ні кінця Світу.

Тоді виникло нетерпіння серед айнур, та звернувся Ілуватар до них, і сказав:

— Знаю я жагу ваших душ, щоби те, що ви побачили істинно було, не лише в думі, а й так як ви та все інше є. Тому кажу я: Е́а! Нехай Буде все це! І направлю я вперед до Порожнечі Полум'я Невгасиме, і буде воно серцем Світу, і Світ — Буде; і ті з вас, хто забажає, зможуть спуститись у нього.

І в ту мить побачили айнур у далині далекій світло, і була це хмара з живим серцем полум'я; і знали вони, що це вже не видіння лише, а що Ілуватар створив нову річ: Еа — Світ Сущий.

Таким чином прийшов час обирати, і деякі з айнур залишились перебувати в чеканні з Ілуватаром поза межами світу; та інші, і серед них багато з найвеличніших і найпрекрасніших, взяли дозвіл і спустились у Світ. Та деякі умови поставив Ілуватар, — бо неминучою була любов їхня, — щоб сила їх надалі була обмежена й заключена у Світі, щоб бути з ним завжди, доки не припине він буття, бо вони є його життям, а він — їхнім. Ось чому звуть їх валар — Сили Світу.

Та коли увійшли валар до Еа, були вони спершу вражені й розгублені, бо не було тут зроблено ще нічого з баченого ними у видінні. Тому що все було щойно народжене і не мало форми, і було темно. Пісня Велика зростала й розквітала лише в думі, у Беззвучних Палатах, і Видіння було лише передбаченням, і тепер увійшли вони на початок Часу. І осягли валар, що світ було лише провіщено й предспівано, і мали вони виконати це. Так розпочалась їхня праця в просторах незмірних і недосліджених, й у віках незлічених і забутих, доки в глибинах часу, і посередині численних палат Еа, прийшов час бути створеній оселі для Дітей Ілуватара. І в цій роботі основну частину взяв на себе Манве, і Ауле, і Улмо. І Мелькор теж був тут спочатку, і втручався він у все, що робилося, переробляючи, якщо міг, за власними бажаннями і цілями, і запалив він великі вогні. Через те, що Земля була молодою і сповнена полум'я, Мелькор домагався її, і сказав він іншим валар:

— Це має бути моє власне володіння, і присвячу я його собі!

Та Манве був братом Мелькора в думі Ілуватара, і був він головним інструментом другої теми, що підняв Ілуватар проти розладу Мелькора. І скликав він до себе багатьох духів, і великих і менших, і спустились вони на поля Арди, і допомогли Манве, щоб Мелькор не міг завадити виповненню їхньої праці ніколи, щоб Земля не всохла перш ніж розквітне. І промовив Манве до Мелькора:

— Не можеш ти присвоїти собі це царство протиправно, бо багато інших працювали тут не менш аніж ти.

І постав звідси розлад між Мелькором та іншими валар; і з того часу Мелькор замкнувся в собі й відправився в інші місцевості, і робив там, що хотів, але не викинув він прагнення Володіння Ардою зі свого серця.

Тоді набули валар форми й вигляду; й оскільки увійшли вони до Світу з любові до Дітей Ілуватара, з якими були їхні надії, обрали вони форму таку ж, як побачили у Видінні Ілуватара, зберігши лише свою могутність і величність. Окрім того, їхня форма виходила з їхнього знання Світу видимого, більше ніж зі Світу справжнього; і не потребували вони її, і носили її лише як вбрання, могли ж вони бути і невидимими, нічого не втрачаючи з їхньої сутності. Тому могли валар ходити, якщо хотіли, невбрані, і тоді навіть ельдар не могли чітко осягти їх, хоча вони були присутні поряд. Коли ж вони забажали одягти себе, то обрали одні з валар форми чоловічі, а інші жіночі, — бо різницю цю у вдачі мали вони завжди, з самого початку, — і могли обирати вони вигляд свій, та не суть; так і в нас жінка і чоловік розрізняються одягом, але не визначаються ним. Та вбрання, в які Великі вбирали себе, не завжди відповідали вигляду королів та королев Дітей Ілуватара; іноді вдягались вони в залежності від їхніх дум, і являлись тоді у вигляді могутньому й жахливому.

І спустились разом з валар багато помічників, деякі менш великі ніж вони, деякі близькі до них у могутності, і працювали вони разом з упорядкування Землі, й у приборканні її хвилювань. І побачив тоді Мелькор, що було зроблено, і що валар спустились на Землю у формах видимих, убрані в шати Світу, і були прекрасні і величні на вигляд, і щасливі, від того що стає Земля садом чарівним, бо підкорене було безладдя. І зросла заздрість ще більша в ньому, і він також прийняв видиму форму, та була вона темною і страшною. І спустився він в Арду у силі й могутності більшій ніж будь-хто з валар, як гора, що переходить море, і була голова його над хмарами, і вбраний був він у кригу й увінчаний димом і вогнем, і світло очей Мелькора було як полум’я, що висушувало спекою і пронизувало смертельним холодом.

Так розпочалась перша битва валар з Мелькором за володіння Ардою, і знають ельфи про ті вирування, але дуже мало. Бо все, що оповідається тут, прийшло від самих валар, з якими ельда́ліе говорили у землях Ва́лінору, і які їх наставляли, та мало завжди валар розповідали про війни, що були перед приходом ельфів. Тільки говорять серед ельдар, що вони завжди намагалися, не зважаючи на Мелькора, керувати Землею, і підготувати її до приходу Першонароджених. І створювали вони рівнини, а Мелькор руйнував їх; низини, що вони опускали, від піднімав; гори, вирізані ними, він рушив; моря, що вони наповнювали, він знищував. І ніщо не могло принести миру чи стійкого росту, тому що працювали валар переважно над виправленням викривленого Мелькором. І все ж праця їхня не була марною, і хоча ніде у зробленому прагнення і цілі їхні не були втілені повністю, і всі речі набули вигляду і форми іншої ніж задумували валар, однак Земля була сформована і стала стійкою. І так завершена була нарешті оселя Дітей Ілуватара у Глибинах Часу серед незліченних зірок.

Примітки

а́йну незм., одн. — див. айнур.

Айнулі́ндале

незм. — ("Пісня Айнур", Велика Пісня, Пісня Велика, Велика Музика), один з етапів творення сущого світу Ілуватором разом з айнур, помисл Еру про світ. Напрошується паралель з Софією Премудрістю Божою у християнському богослов'ї.

а́йнур

незм., мн. від айну — "Священні", перші істоти, духи, створені Ілуватаром раніше за Еа. Серед них виділяються валар та майар. Іноді неправильно вважаються "богами", насправді є очевидною їхня подібність до ангелів у християнському віровченні.

А́рда

незм. — "Царство", назва Землі як Королівства Мáнве.

А́уле

незм. — вала, один з а́ратар, коваль й майстер ремесел, подружжя Ява́нни.

Безо́дня — згадується при описі Пісні Айнур, можливо, це метафора, а, можливо, певне місце.ва́ла

незм., чол. р., одн. — див. валар.

ва́лар

незм., чол. р., мн. від вала — "Ті, з ким Сила", "Сили", назва дана тим могутнім айну, що увійшли в Еа на початку Часу, й прийняли обов’язок охорони й керівництва Ардою. Валар, що мали жіночу суть, називались валіер.

ва́ліе

незм., жін. р. від вала, одн. — див. валар.

ва́ліер

незм., жін. р., мн. від валіе. — див. валар.

Ва́лінор

— "Охоронне Царство", земля валар в А́мані, за горами Пело́рі.

Ді́ти Ілу́ватара

— (Діти Еру, Діти, Діти Землі, Діти Світу; від Хі́ніІлу́ватаро, Еру́хіні), Першонароджені та Послідуючі, ельфи та люди. Задумані самим Ілуватаром і введені в Айнуліндале з третьою темою.

Е́а

незм. — світ, матеріальний Всесвіт; Еа означає ельфійською "Це є" або "Нехай це буде" — слово Ілуватара, з якого Світ почав існування.

е́льдар

незм., мн. — ельфійські легенди стверджують, що назву ельдар ("Народ Зірок") дав ельфам О́роме. Вживається, як правило, стосовно лише трьох родів ельфів (ва́ньяр, но́лдор, те́лері), що проживали на захід від Ку́йвінену (незалежно від того чи перейшли вони пізніше в Середзем’я) й виключає народ а́варі. Ельфи Аману, та всі ельфи, що проживали там коли-небудь, звуться високими ельфами (тале́рдар) та ельфами світла (калакве́нді).

е́льдаліе

незм., мн. — (ельфійський народ), див.ельдар.

ельфи мн. — (Першонароджені) перші з Дітей Ілуватара, безсмерті створіння, що, проте, мають тіло. Деякі дослідники проводять паралель між ельфами та людьми до гріхопадіння у християнському віровченні.Е́ру

незм. — "Один", "Єдиний", див.Ілуватар.

Зе́мля — див. Арда.Ілу́ватар

— Батько Всього, Еру.

люди мн. — (Послідуючі) наступні з Дітей Ілуватара, що з'явились після ельфів.Ма́нве

незм. — (Су́лімо, Древній Король, Керівник Арди, Повелитель Дихання Арди) головний серед валар.

Ме́лькор

— квенійське ім’я великого повсталого вала, початку зла; за своєю суттю він був наймогутнішим серед айнур; пізніше званий Мо́ргот, Темний Володар, Ворог.

Небе́сне Склепі́ння — згадується при описі Пісні Айнур, можливо, це метафора, а, можливо, певне місце.Першонаро́джені

— див. ельфи.

Пі́сня Вели́ка

— див. Айнуліндале.

Пі́сня А́йнур — див. Айнуліндале.

По́лум'я Невгаси́ме — (Вогонь Таємний), першопочаток буття, творча сила Ілуватара.Послі́дуючі

— див. люди.

Порожне́ча — місце, де було згодом створено Еа.У́лмо

незм. — вала, один з аратар, званий Повелитель Вод, Морський Король.

 Дмитро Кузьменко