Дмитро Кузьменко

Збірка повістей і оповідань.

Електронний текст: http://lib.rus.ec/b/199811

Анотація: Вперше під однією обкладинкою кращі повісті та оповідання у жанрі космічної опери. Видання забезпечене докладною передмовою і розгорнутими коментарями укладачів, є своєрідним путівником по жанру космічної опери. Любителі пригодницької фантастики отримають можливість не просто насолодитися блискучими роботами прославлених майстрів, а й простежити розвиток жанру в історичному і культурному контексті. Тривалі міжзоряні перельоти, підкорення нових світів, масштабні космічні битви і зустрічі з інопланетними істотами, - все це ви знайдете в захоплюючих творах Едмонда Гамільтона, Роберта Шеклі, Лоїс Макмастер, Дена Сіммонса та інших не менш знаменитих авторів.Багато творів вперше опубліковані російською мовою.

Моє враження

Це видання є перекладом англомовної антології, причому виданої дуже пристойно - із розгорнутою передмовою і докладними коментарями про кожного автора і твір, представлений у збірці. Власне, це свідчення гарного критичного літературознавчого видання того, що, здавалося б, не заслуговує на таке видання. Тексти подаються у хронологічний послідовності - це найвідоміші зразки жанру космічної опери. У коментарях паралельно прослідковується історія розвитку жанру, яка виявилася досить цікава - спершу ставлення до терміну було дуже презирливим, це була аналогія "мильної опери", але з 1980-х, завдяки кільком досить серйозним авторам, що працювали у цьому жанрі і, безперечно, "Зоряним війнам", значення поняття змінилося. Антологія не торкається сучасних авторів космоопери, вони зібрані в іншій збірці - "Нова космічна опера".

Враження від збірки у цілому позитивне. Хоч мало що мені сподобалося, але так само мало і не сподобалося. А головне - було корисно познайомитися з усіма ключовими текстами жанру. Чи не найулюбленішого мною у фантастиці.

Едмонд Гамільтон. Викрадачі зірок (1929). Повість виглядає смішною, якщо читати зараз. Однак очевидно, що це родоначальник жанру. Потім усі його прийоми неодноразово використовувалися іншими, це помітно. Літературна цінність цього тексту дуже невисока, як на мене. Не сподобалося те, що й завжди - негуманоїдні іншопланетяни. Також надто жорстоке й егоїстичне, дуже американське розгортання сюжету. Перший контакт й одразу війна, навіть не розбираючись у ситуації. 6 з 12.

Джек Вільямсон. Принц космосу (1931). Я читав повісті й романи Вільямсона про Дитя Зірок, що написані у співавторстві з Фредеріком Полом, і вони мені сподобалися, дуже хороша й цікава фантастика. Однак цей твір розчарував і не виправдав сподівань. Дуже примітивно і наївно, однак теж було цікаво почитати в аспекті генези жанру. 5 з 12.

Лі Брекет. Венеріанська відьма (1945). Що цікаво, Лі Брекет була сценаристом у Голівуді для низки детективів, зокрема "Глибокого сну" та "Довгого прощання" за романами Реймонда Чандлера. Також вона писала сценарії для "Зоряних війн" і велетенську кількість фантастики, переважно фентезійного спрямування. Ця повість вже цікавіша за дві попередні, гарно продуманий сеттінг, таємнича зав'язка. Щоправда, витримати все на високому рівні авторці не вдається, але в цілому досить непоганий текст із кількома милими образами. 8 з 12.

Клайв Джексон. Меченосці Варніса (1950). Дуже прикольне гумористичне оповідання. Власне, чи не перший зразок дійсно смішної для мене фантастики. 11 з 12.

Кордвайнер Сміт. Гра зі щуродраконом (1955). Оповідання видається більш якісним з літературної точки зору за попередні, але мені не сподобалося. Досить похмура атмосфера і знову розумні негуманоїди. Однак ідея дуже оригінальна, хоча згодом її обігрували не раз, але Сміт тут напевне був першим. 7 з 12.

Семюел Ділені. Імперська зірка (1966). Ця повість дуже цікава, і написата дуже якісно, на високому літературному рівні. Власне, Ділені неодноразово отримував на горіхи за те, що витрачає свій визнаний критиками літературний талант на таку дурницю як наукова фантастика. Мені не сподобалося лише кілька моментів усередині твору (з поетом) і фінал, який обігрує подорожі в часі, однак, слід визнати, обігрує дуже цікаво, значно краще за традиційні варіанти. 10 з 12.

Роберт Шеклі. Зірн без охорони, палац Дженгік горить, Джон Вестерлі мертвий (1972). А це зразок такої гумористочної фантастики, яку я просто терпіти не можу. Це пародія на космічну оперу, повна дурниця. 1 з 12.

Девід Брін. Спокуса (1999). Це вже твір періоду розквіту жанру, коли почали з'являтися багатомні більш-менш якісні літературно космічні опери. Повість із великого циклу "Піднесення" суть якого зводиться до того, що розвинені раси можуть "підносити" близьких до розуму тварин до достатнього рівня інтелекту. Потім між цими расами встановлюються певні васальні взаємостосунки. Мені твір не сподобався з двох причин - розумні негуманоїди (тут це дельфіни), по-друге - якась зовсім абсурдна ідея з мареннями у другій частині. Я люблю, щоб у фантастиці все було чітко і логічно, а не якісь марення. Однак персонажі прописані досить непогано, особливо з урахуванням того, що це не люди. 6 з 12.

Девід Дрейк. Бронзові шеренги (1976). Оповідання, яке Дрейк згодом розгорнув до роману. Це зразок бойової космічної опери. Ідея досить цікава, але мені військова тематика не до душі, тому не сильно сподобалося.7 з 12.

Лоїс Макмастер Буджолд. Метеоролог (1990). Розтягнута і нудна повість. Як для серйозної літератури - тут немає ніякого глибинного змісту, як для белетристики - надто нудно. Незрозуміло, чому багатотомні романи Буджолд такі популярні. Якщо вони такі ж нудні як ця повість, то це дуже дивує. 6 з 12.

Єн Бенкс. Культура, що приносить дари (1987). Оповідання із циклу про Культуру. Ще менш цікаве, аніж прочитаний мною раніше перший роман серії "Згадай про Флеба". Не сподобалося. Не зовсім розумію, нащо Бенкс пише фантастику - "інтелектуальна" проза дається йому значно краще, "Кроки про склу" мене у свій час вразив. 2 з 12.

Ден Сіммонс. Небесні мандрівники (1999). Дія відбувається у світі Гіперіону. Я колись починав читати перший роман циклу, він виявився дуже якісним літературно із неймовірно закрученим сюжетом, але коли дійшло до "крестражів" - мій мозок відмовився працювати і я кинув його. Парадокси це, звичайно, класно, але ж треба мати й совість, щоб так знущатися над людьми, які звикли мислити логічно. Ще й похмурий дуже був роман, що мені теж не сподобалося. Якби не якісь дуже дивні релігійні алюзії, це оповідання було би дуже непоганим. Хоча й дуже банальним, подібного я читав повно. Мабуть саме релігійні ідеї роблять Сіммонса оригінальним. І певний літературний талант, безперечно, теж. 8 з 12.

Колін Грінленд. Ті, що снять над джерелом (1996). Досить дивна фантастика із абсурдистським відтінком. Також є мотиви кіберпанку. Головна героїня дуже непереконлива (чи може просто неприваблива) психологічно. Не сподобалося. 4 з 12.

Пітер Гамільтон. Шлях до спасіння (1998). У Гамільтона, як і в тій НФ, що пишу я сам, вигаданий всесвіт зветься Конфедерацією. Спершу я називав свою галактичну державу Федерацією, але це мені здалося банальним і я вирішив трохи ускладнити. Як виявилось, не надто вийшло, омонімії з метрами все одно вистачатиме. Це ж оповідання досить нуднувате, тематика банальна, мені не сподобалося. 5 з 12.

Девід Вебер. Міз гардемарин Гаррінгтон (2001). Початок мені видався украй нудним. Надто все розжовувалося і детально розписувалося, при тому, що нічого цікавого не відбувалося. Психологічні портрети героїв та мотивації їхніх учинків були занадто прозорими, шаблонними і наївними. Однак поступово зав'язалася інтрига, з'явився сюжет, за яким уже хотілося спостерігати і загалом враження лишилися позитивними. Звичайно, це суто комерційна література і без краплини художньої цінності, але за навичками Вебера у вибудові цікавого сюжета на практично порожньому місці було цікаво спостерігати. Також досить непогано показані бойові дії у космосі, у мене б ніколи не вистачило терпіння та знань розписати усе так детально і, на непрофесійний погляд, правдоподібно. Дуже багато паралелей із "Зоряним Гербом", хоч останній звичайно кращий на голову. 9 з 12.