Марія Ряполова. Бурецвіт

Видання: Ряполова, Марія. Бурецвіт. — Л.: Кальварія, 2010.— 256 с.

Анотація: У Лірини оригінальний бізнес: вона вирощує і продає незвичайні рослини. У її крамниці є балакучі водорості, співочий кущик, ялинки пристрасті, квітуча папороть та багато інших цікавинок. Свого часу Лірина змінила прізвище та переїхала з іншого міста, щоб мати спокій серед рослин. Але одного разу до крамниці заходить парубок на ім’я Бурецвіт і починає розпитувати Лірину про орхідею власної долі. На цьому спокійне життя героїні закінчується... Бурецвіт змушений відшукати свою орхідею, бо інакше на усю його родину впаде прокляття чародія-шахрая. Лірина стає провідником Бурецвіта, бо має необхідні для цього знання.

Моє враження

Останні роки я читаю українську літературу надзвичайно рідко. І кожного разу відчуваю розчарування, що робить таке читання ще рідкіснішим. Однак ця книжка лишила загалом приємні враження. Знаючи Ряполову за непоганими оповіданнями (фактично, вона одна з небагатьох молодих авторів, яких я можу читати, крім неї ще запам'яталися тексти Пащенка і Дьомової), я не міг не купити її дебютний роман. І хоч він виявився дещо гіршим за оповідання, однак все ж на дуже непоганому рівні у порівнянні зі середньостатистичною українською прозою.

Що не сподобалося. Передовсім підхід "Кальварії". На звороті книжки був неймовірно хвалебний відгук, написаний... самими видавцями. Ще можна зрозуміти, коли там ставлять цитати із відгуків відомих критиків, але хвалити свою ж книжку - це трохи дивно. І не скажеш, що написане зовсім не вірно - дійсно, у книзі всі сюжетні ходи ретельно продумані, персонажі не випадають, не зникають безслідно, у кожного своя функція і своя роль, однак... Чи достатньо такої технічної композиційної майстерності для шедевру? Як на мене, то ні. Цього достатньо для якісно і рівно написаного художнього тексту, але це не значить, що цей текст глибоко зачепить. Іноді роман може бути косо і криво написаний, але в ньому щось чіплятиме так, що на недоліки увага не звертатиметься.

Тут особливих недоліків немає, якщо не рахувати якихось суто суб'єктивних уподобань. Однак і чогось вражаючого практично теж. У всякому разі його менше, аніж хотілося б, і воно губиться у досить одноманітному тоні оповіді, серед схожих конструкцій діалогу (коли довго говорять одночасно кілька персонажів і не зовсім зрозуміло кому належить та чи інша фраза). На середині книги читати стає нуднувато, не вистачає сюжетної напруги, а картина вигаданого світу втрачає свою незвичайність і яскравість, яка відкривалася спочатку. Тобто у світі немає якоїсь міцної внутрішньої логіки, що є важливим для "світотворчої" фентезі. Таке є у Толкіна, є у Ролінг, є у ДюПро, є в "Альянсі Сірокрилих" - і вони виглядають реалістично попри всю їхню фантастичність. Тут я подібного не відчув.

Власне, тут справа особистих уподобань. Ця книга - комедійне фентезі, яке я не дуже люблю. Тому навіть таке тверде позитивне враження з огляду на жанр було несподіваним.

Утім, у книзі було чимало того, що дійсно сподобалося. Передовсім початок - дуже цікаво продуманий світ, опис рослин, крамниці і героїні. Все це подано дуже об'ємно й оригінально. Якби вся книга була витримана в такому стилі, це був би шедевр. З інших образів сподобався образ проклятого міста та Мрії. Під кінець відбувається пожвавлення, інтерес знову прокидається, тому загалом лишаються позитивні враження.

8 з 12

Дмитро Кузьменко

Матеріали