Дмитро Кузьменко

Збірка відеокліпів Ніка Кейва з кінця 1980-х до 1995.

Нік належить до того специфічного прошарку музикантів, щодо яких не зовсім зрозуміло чи вони і справді психопати чи просто прикидаються. Він також писав, здається, серйозні романи, і навіть читав лекції про мистецтво написання любовної поезії. У нього ця поезія дуже специфічна - все про якихось маніяків і ненормальних, завжди на фоні вбивств і смертей. Мені ця музика зовсім не подобається, за невеликими виключеннями. Колись подобалась пісня "Where The Wild Roses Grow", але кліп на неї поганий, та й Кайлі Міноуг аж ніяк не підходить на роль невинної дівчини, вона дуже неприємно зіграла в кліпі. З тих кліпів, що на диску, сподобався мені лише один - "Генрі Лі". Незважаючи на звичайний для Кейва зміст, це маленький шедевр. Як сама пісня (написано, що слова традиційні, в якій же це "традиції" він відкопав таку пісеньку?), так і кліп. Можливо, навіть більше кліп. Мене вразила гра Кейва і Пі-Джей Гарві, які навіть професійними акторами не є. Але як вони змогли створити такий перфоманс, так передати весь зміст кліпу своїми виразами обличчя і рухами. І все зроблено одним тривалим кадром, де вони просто сидять і співають, а потім починають танцювати. Кейв вміло показав такого собі психа, а Гарві взагалі неймовірно гарно зіграла - передала якусь тиху божевільну ейфорію, захоплення від відчуття звільнення після вчиненого злочину, засліплення, яке так часто охоплює людину після вчинення гріха. Здається ніби все чудово, зумів переступити, досягти чого так хотів... Потім це минає, у кліпі це не показується, втім відчувається у їхніх божевільних очах, що це все нічим хорошим не закінчиться все одно. І ще вони дуже вміло передали оте відчуття спільності, поєднаності двох людей у вчиненні злочину, у якомусь одному злому пориві. І передано це все ледь помітно, ненав'язливо, якщо не розуміти слів, то може видатись якось милою романтичною пісенькою (хіба що окрім одного моменту, де Кейв досить очевидно імітує удари ножем). Мене зацікавило, хто ж ця Пі-Джей Гарві, що так чудово зіграла і заспівала у кліпі. Виявилось, що це жіночий аналог Кейва - співачка, що переймається приблизно такими ж темами, як і Кейв. Ще непогана пісенька "Mercy Seat", до якої Гарві теж доклала рук, хоч там справа у пісеньці, манері виконання, а кліп не вартий уваги. Подібна музика викликає питання - навіщо вони пишуть таке? Не можуть же вони всі бути якимись психопатами і сатаністами. Особливо, що мене озадачує, це те, що така музика зазвичай на досить високому художньому рівні виконана, і в плані музики, і в плані поезії. А я зазвичай не втримуюсь, щоб оминати високохудожні і естетичні речі. Хоч естетика буває різною, це дуже неоднозначна річ.