Місто загублених дітей

La cité des enfants perdus, Німеччина, Франція, Іспанія, 1995

Повнометражний фільм: 112 хвилин

Рейтинг: R (насправді, не більше PG-13)

Жанр: фентезі, пригоди, драма, притча

Режисер: Жан-П'єр Жене і Марк Каро

Сценарист: Жиль Адрієн, Жан-П'єр Жене і Марк Каро

У ролях: Рон Перлман, Жудіт Вітте, Домінік Пінон, Даніель Емільфорк, Жан-Клод Дрейфус, Руфус

Композитор: Анджело Бадаламенті

Костюми: Жан-Поль Готьє

Сюжет: Неподалік гавані насиченого вогкістю і оповитого туманом похмурого Міста загублених дітей, в замку на березі моря живе страшний учений на ім'я Кранк, передчасно постарілий через повну нездатність спати. За наказом Кранка його підручні-циклопи викрадають дітей і затягують у похмуру лабораторію, де лиходій перетворює їхні сни у свої власні. Та через те, що діти страшенно його бояться, він бачить тільки їх кошмари. У циркового силача на ім'я Він зникає молодший брат. Щоб його знайти Йому знадобиться допомога хороброї дев'ятирічної дівчинки Мієтти...

Моє враження

Це безумовний шедевр і кращий фільм як Жене, так і, напевне, Каро. При першому перегляді здається, що там занадто багато всього напхано, через що трохи перевантажується сприйняття. Якби трохи розрідити, здобити його менш насиченим подіями, особливо комедійними і екшеном, було би взагалі ідеально.

Важко сказати напевне, але, мені здається, саме цей фільм знаходиться на першому місці з усього, що я коли-небудь бачив. Хоч багато його елементів мені не зовсім подобаються, а кілька й зовсім не подобаються, однак його сильні сторони переважують усе. Це перлини, сумні й бездонні, що розкидані серед трагікомедійного сміху. Неймовірна музика Анджело Бадаламенті, костюми Жан-Поля Готьє. Прекрасна стилістика всього створеного на екрані світу - місто, море, станція. Оригінальні, хоч і надміру кумедні персонажі. Здається, лише Мієтта тут не висміюється.

Початок фільму мені особливо подобається, де показуються діти, що змушені займатися дрібними крадіжками. Нагадує чимось атмосферу Діккенса і подібної доброї літератури про дитячі поневіряння, але тільки більш фантастично, із фентезійним ухилом. Місто теж надзвичайно атмосферне.

Головна ідея тут схована за низкою дрібних, показаних більш чи менш на поверхні мотивив. Показ різномантіних людських характерів і типів, через що фільм не отримав великої популярності - адже у тих героях можна впізнати й себе, і не з кращої сторони. Антиутопія із сарказмом стосовно подій людської історії та явищ культури. Яка ж основна ідея? Світ, у якому є багато дітей, але немає дитинства. Де найпозитивніший персонаж - маленький брат, по-своєму страшний - це дитина, у якої зовсім немає страху, немає почуттів, окрім інстинкту харчування. Де діти ведуть себе як дорослі, а дорослі ведуть себе як діти. Це насправді наш світ, хоч люди й не хочуть бачити його із цієї сторони.

Я вже дивився цей фільм колись дуже давно, вирішив передивитися, аби визначити, чи дійсно він мені все ще подобається. Так, і, здається, навіть більше, ніж раніше. Можливо, за рахунок кращого розуміння змісту, хоча все одно - увесь задум збагнути можна хіба завдяки якимось професійним кінознавцям. Найцінніша - його емоційна та естетична складова, а не інтелектуальна.