Дмитро Кузьменко

Жанр: артхаус, наукова фантастика

Режисер і сценарист: Йосіура Ясухіро

Студія: Студія Рікка (Studio Rikka)

 

Другий фільм Йосіури Ясухіри - шестихвилинна короткометражка. Мені дуже сподобалося, хоч і дещо похмура картина. Однак відчувається дуже глибокий зміст, проблематика. На відміну від інших (ну, схоже тільки на перший відеокліп "Шумне народження") тут немає достатньо зрозумілого сюжету й з'являється великий простір для інтерпретацій. Хоча, можливо, якщо б дістати його і подивитися в нормальній якості, то по деталям можна було би зрозуміти, що ж хотів таки сказати конкретного автор. А так тут, схоже, піднімаються традиційні для Йосіури фундаментальні проблеми буття та існування. І знову він для висвітлення цих тем звертається до андроїдів (як у "Мові води" та "Часі Єви"), і до ізоляції/самотності космічного масштабу (як у "Блідому коконі"). Тут теж з'являються символічні велетенські риби (як у "Мові води") та людські постаті з хрестиками замість облич (як у "Шумному народженні").

 

Якщо все ж спробувати реконструювати сюжет, то я особисто зрозумів його так. Жила-була дівчина-андроїд у якійсь капсулі 2х2 метри (чи коло того), де стіни заставлені полицями із книгами (замість назв - штрих-коди, теж досить символічно), висить кілька незрозумілих картин, і є також столик зі стільчиком та вікно, за яким непроглядна темінь. З пам'яттю, або самосвідомістю, у неї не все гаразд, однак вона страється тут щось осмислити. Їй сниться сон, де якісь химерні люди із хрестиками замість обличчя піднімаються сходами, вона кудись падає, пролітаючи повз велетенську рибу. Уві сні вона, схоже, зовсім не робот, а людська дівчинка. Вона прокидається і дивиться на картини, що на стінах. Там є деякі речі з її сну. Хоч може то не сон, а прочитане у книзі зі штрих-кодом - можна зрозуміти і так. Їй ввижається рука, яка показує на темний куток кімнатки. Вона переводить туди лампу і бачить там картину, де людська дівчинка (вона уві сні) сидить на стільчику, поряд з яким стоять чоловік і жінка (облич не видно), очевидно батьки.

 

У цей момент в неї відбувається якийсь чи то збій, чи то прозріння, чи то шок. У вікні з'являється шум і світло, ніби проходить потяг. Вона знову ніби прокидається, або відходить. Тут перед нею з'являється химерний робот, який перед цим кілька разів потрапляв у кадр у вигляді зображення на картині. Він приставляє якийсь шланг до її голови, все зблискує, а потім згасає. Підзарядка, або стирання пам'яті, або ремонт - теж різні можливі розуміння. У кінці вона знову показується в кутку кімнати, зі стелі падають якісь сніжинки (судячи з усього світло). Потім камера від'їжджає з цієї кімнатки через вікно - і виявляється що це маленька кубічна капсула, поєднана тонкими ланками з багатьма такими ж самими тонкими капсулами, розміщеними у космосі на фоні якоїсь планети... Ніби Вавилонська бібліотека Борхеса. У "Блідому коконі" теж ця тема розвивалась.

 

Власне, ідейний зміст випливає з сюжету, якщо я правильно його зрозумів. Проблема самоусвідомлення людини, пошук власної ідентичної, запаморочлива проблема можливості свідомості у роботів (яким чи то пересаджена людська пам'ять, чи то щось більше). Більш ніж певен, що усі ці науково-фантастичні образи, уведені в літературу ще Азімовим, для Йосухіри не є самоціллю, це просто символи, що глибше розкривають проблему власне людської ідентичності, її самотності, пошуку цілісності, істинності і сенсу буття і т.д.

 

Мені фільм дуже сподобався, шедевр. Музики немає, лише шуми, які втім створюють потрібну атмосферу. Слів теж немає, тільки робот щось промовляє, але то напевне не перекладається. Анімація чорно-біла.