Дмитро Кузьменко

Здається, це перший патрологічний текст, який я прочитав повністю. Хоча ні, я ще читав колись "Книгу про єдність Церкви" свт. Кипріана Карфагенського.

 

 

Католики, здається, наводять це послання як приклад адміністративної зверхності римського єпископа над іншими, мовляв до нього зверталась церква Коринфу, щоб вирішити внутрішні протиріччя. Але текст послання вкрай непереконливий у цьому плані. Швидше схоже на прості братські поради і настанови, ніж на якесь реальне підпорядкування. І взагалі Климент говорить:

 

"Взаимно делаемое нами друг другу вразумление хорошо и весьма полезно, ибо оно не прилепляет нас к воле Божией.(LVI)"

 

Якщо це не риторична формула, то мова йде про взаємний обмін такими настановчими посланнями між церквами Риму і Коринфу. 

 

А так у цілому твір справляє дуже позитивне враження. Ніде розбіжностей з православним богослов'ям (принаймні у тому невеликому обсязі, у якому я з ним знайомий) я не помітив. І це чудово, бачити, що твоя Церква сповідує усе те, що сповідалось християнами ще у ~95 році після Р.Х. По ходу читання виникла думка, чому ж ці твори св. Отців не шануються так, як Євангелія. Безперечно, сам стиль і глибина думки дуже далека від них, але в цілому ж все православно. І якраз тоді зустрів ось такий чудовий пасаж:

 

"Взглянем на необычайное знамение, бывающее в восточных странах, то есть около Аравии. Есть там птица, которая называется Феникс. Она рождается только одна и живет по пяти сот лет. Приближаясь к своему разрушению смертному, она из ливана, смирны и других ароматов делает себе гнездо, в которое, по исполнении своего времени, входит и умирает. Из согнивающего же тела рождается червь, который, питаясь влагою умершего животного, оперяется; потом, пришедши в крепость, берет то гнездо, в котором лежат кости его предка, и с этою ношею совершает путь из Аравии в Египет, в город, называемый Илиополь, и прилетая днем, в виду всех кладет это на жертвенник солнца, и таким образом назад удаляется. Жрецы рассматривают летописи, и находят, что эта птица являлась по исполнении пятисот лет. (XXV)"

 

Стало зрозуміло, що і у св. Отців не кожне слово догмат. А взагалі цей уривок мені надзвичайно сподобався саме в літературному плані (власне, це ж і є літературний прийом, порівняння, певна риторична фігура). Одразу згадався мій улюблений Борхес.

 

Суть послання у настановах і порадах Коринфській Церкві стосовно негараздів, що там відбуваються. Настільки можна судити з послання, окремі члени общини повстали проти пресвітерів, і пресвітерів було усунено. Климент наполягає, щоб пресвітерів відновили, а підбурювачів не слухали. Багато говорить про гордість, заздрощі і под.