Дмитро Кузьменко

Дуже цікава ранньохристиянська пам'ятка. І зовсім коротенька, як виявилось. Вражає надзвичайна близькість стилю оповіді до Євангелій і Діянь, навіть не стільки за формою, як за атмосферою. Тільки точка зору інша - не апостоли чи близькі до них, а немовби звичайні християни, максимум, якийсь провінційний пресвітер. Написано дуже просто і водночас щиро, прямолінійно. Звертають увагу дуже строгі вимоги до моралі, зрештою, як і в Св. Письмі. Особливо цікаві свідчення про життя ранньохристиянських общин. Немов занурюєшся у той час, коли ще були апостоли і пророки, коли ще жили очевидці Христа, коли все було так просто і щиро. Дідахе є чимось на зразок невеличкого катехізису - спершу викладається християнське вчення, причому акцент робиться на моральних вимогах і заповідях, потім говориться про літургіку ранньої Церкви, зокрема про агапи (вечері любові), хоч не зовсім зрозуміло чи то власне Літургія чи щось інше, також наводяться окремі молитви. Далі йде "еклезіологічно-дисциплінарна" частина, де розповідається про устрій Церкви, згадуються апостоли і пророки, вказується як з ними поводитись і як відрізняти істинних від самозванців. Закінчується невеличкою есхатологічною частиною.

 

 

Ось ці цитати мені сподобались особливо:

 

"Если кто, придя [к вам], будет учить вас всему этому преждевысказанному [о вере и морали], приимите его. Если же сам учащий, повернувшись [в другую сторону], будет учить иному учению, в нарушение, не слушайте его" (11.1).

 

Гарно відображає як у часи раннього християнства визначали дійсність єпископських (апостольських, пророцьких, пресвітерських) хіротоній. Якщо така персона прибувала на постійне місце проживання до якогось міста і йшла в общину, то її перевіряли на "дійсність" дуже просто - по тому, чому вона вчить і що сама робить. Якщо бачили щось підозріле, то виставляли за двері. Підозрюю, що такого тестування у наш час не витримали навіть деякі канонічні з купою орденів на грудях і ретельно перевіреною і завіреною апостольською спадкоємністю. І дуже просто тоді було, не треба було морочитись перевіряючи спадкоємність по документам хіротоній, а ще, як це часто зараз буває, враховуючи усілякі відправлення за штат, заборони у служінні, позбавлення сану, неканонічні дії на чужій території і т.д., і т.п. І хоч тоді було набагато менше бюрократизму, але адміністративна Церква не менш (якщо не більш) відповідала своїй еклезіологічній суті, ніж зараз.

 

Дуже цікавий ось цей момент:

 

"Всякий же пророк проверенный, истинный, созидающий таинство Церкви в мире, но не учащий делать то, что он делает, [да] не будет судим вами, ибо он имеет суд с Богом. Ибо так делали и древние пророки" (11.10).

 

Цікавий, бо зовсім незрозуміло про що мова. Навіть в коментарях даються дуже умовні і обережні тлумачення. Віддає гностицизмом, але тільки для нас. Гадаю, що тодішні християни дану фразу зрозуміли б без труднощів, вписана у текст вона цілком невимушено. З тлумачень, найбільш вірогідно, мова йде про те, що, як і у старозавітні часи, були одружені пророки, які насправді жили з дружиною у целібаті, і тут говориться не судити їх, якщо вони не закликають до цього інших.