Дмитро Кузьменко

http://mystudies.narod.ru/library/a/aristides/apologia.htm (Апологія рос)

http://mystudies.narod.ru/library/a/aristides/apologia_arm.htm (Уривок з вірменської версіх апології рос)

http://mystudies.narod.ru/library/a/aristides/razboy.htm (Слово про розбійника рос.)

Вичитав у Православній енциклопедії, що Аристид, виявляється святий. Він був внесений у найдавніші римські мартирологи, й нині є у календарях Елладської та Сербської Церков (пам'ять у вересні).

Спершу (1) Аристид говорить загальні теологічні положення про Бога, у досить таки красивому стилі. У порівнянні з теологічно дуже простими текстами апостольських отців це вже щось. Помітно, що з риторикою у Аристида все ок.

 

Далі (2) йде надзвичайно цікавий пасаж про народи. Знову камінець у город етнофілітів - черговий доказ, що ранні християни найчастіше розуміли "народ" як "релігію", це слово не мало не тільки етнічного забарвлення, а й навіть культурного. І вже ж точно нікому б з них і в голову не прийшло говорити про різні народи серед християн. Різні народи там, зовні Церкви, а в Церкві один народ - християни. Це основний меседж ранньохристиянської літератури, настільки я бачу, подобається це комусь чи ні. Аристид говорить про чотири "народи": Варвари, Елліни, Юдеї і Християни. Ноу комментс.

 

Аристид детально критикує спершу варварські язичниці вірування у стихії, потім увесь грецький пантеон богів, де виявляє неабияку обізнаність у міфах і легендах. Після чого ще жорсткіше проходиться по єгипетським богам. Насамкінець говорить трохи про юдеїв, лише один розділ, де просто м'яко каже, що хоч вони і вірять в єдиного Бога, але все ж відійшли від істини. Що цікаво, критика досить таки м'яка і толерантна, як для того часу, без будь-якої агресії, лише з застосуванням сатири і риторичних прийомів.

 

Однак ці розділи про релігії значно поступаються за стилем і змістом першому теологічному розділу. Я ще прочитав переклад вірменського уривку "Апології", там лише початок - і він мені здався навіть більш стилістично довершеним і глибшим.

 

Завершується "Апологія" переліком чеснот християн і закликом до імператора не переслідувати їх.

 

"Слово про розбійника" навряд чи належить Аристиду, але іноді приписується йому. Це невеличний фрагмент. З одного боку ніби помітна певна єдність у стилі з "Апологією", схожі риторичні прийоми, але все ж рівень цього тексту мені видався значно нижчим. Немає таких оригінальних поворотів, як в "Апології". І сам стиль якийсь дуже важкий для сприйняття, можлво переклад поганий. Суть "Слова" у тому, що його автор намагається через слова Христа до розбійника на хресті показати, що Христос є істинний Бог.