Дмитро Кузьменко

Кузьменко Д.Ф, здобувач кафедри теорії літератури і компаративістики Інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка.

Опубліковано: Літературознавчі студії. Випуск 24. — К.: Інститут філології КНУ ім. Т.Шевченка; Видавничий дім Дмитра Бураго, 2009. — С.: 217-221.

Мультикультурний художній світ Джона Роналда Руела Толкіна на перший погляд позбавлений будь-яких впливів слов’янської культури і, зокрема, літератури. Проте більш детальний аналіз засвідчує інше. Слов’янські елементи та джерела посідають нехай і периферійне, але важливе місце у творчості англійського письменника.

Це питання ще не досліджене належним чином. Існує лише кілька робіт, що його торкаються. Зокрема, канадський вчений Роберт Орр у своїй статті [Orr 1994] проаналізував окремі лінгвістичні слов’янські елементи у творах письменника. Побіжно проблема згадується у наукових працях присвяченим ролі мов у творчості Толкіна [Noel 1980] або окремим образам, що мають слов'янські паралелі [Birns 2007]. Також існують публіцистичні статті на цю тему у російській періодиці [О славянских мотивах в творчестве Толкина 1997].

У своїй художній творчості Толкін використовував оригінальний авторський прийом літературної реконструкції. Реконструкцією ми називаємо процес, завдяки якому на основі сучасних прийомів, засобів, чинників відновлюється те, що існувало у минулому і має значення тепер. Літературна реконструкція як творчий метод полягає у створенні художнього твору на матеріалі існуючих текстів певної епохи або похідних від них з наступних епох. При цьому новостворений текст має, зокрема, імітувати те, що могло б бути у певному реальному культурно-історичному періоді. Це певна гіпотетично-можлива література, яка, втім, не є ні містифікацією, ні простою стилізацією. З урахуванням цього ми й розглядатимемо слов'янські відлуння у творчості письменника.

Творчість Толкіна також тісно пов'язана з лінгвістикою, адже він дуже важливу увагу приділяв топоніміці і власним назвам, ретельно продумуючи етимологію і значення кожного використаного у тексті слова. Толкін свідчив, що слова породжують художні образи і навпаки. Тому аналіз слов'янських впливів не можна не пов'язати з впливом слов'янських мов на "номенклатуру" творів письменника.

Про знайомство Толкіна зі слов'янськими мовами і культурами є небагато свідчень.  Письменник використовував для літературної реконструкції переважно середньовічні джерела, а давньоруська література цього періоду була чи не найбільш розвиненою серед слов'янських. Тому важко допустити, щоб такий спеціаліст із середньовічної європейської літератури зовсім не мав уявлення про літературу слов’янську, хоча б в якихось фрагментах чи загальних рисах. Окрім цього, давньоруська література мала міцні зв’язки зі скандинавською, яку Толкін-дослідник добре знав. Вірогідно, значною мірою саме через посередництво скандинавських саг в англійського автора склався той образ слов’янської культури, який відбився у його творах.

З сучасними слов'янськими мовами Толкін знайомився двічі. Коли під час війни лежав у госпіталі з пораненими російськими солдатами, він спробував вивчати російську мову. Звертався і до вивчення сербсько-хорватської. Але згодом сказав, що ці обидві спроби "не дали практичних результатів, залишили лише сильне враження від структури мов та естетики слів" [Letters 1981, 173]. Це знайомство справило певний вплив на "лінгвістичну творчість" письменника, а через неї і на літературну. У вигаданій Толкіном мові квенья було кілька російських слів та суфіксів. У численній топоніміці і власних назвах книг теж були слова слов'янського походження.

Уже на стадії загального задуму, при плануванні багатокультурного художнього світу Середзем’я, поряд з германськими, кельтським, угро-фінським та іншими прошарками Толкін залишив місце і для слов’янського культурного шару. Щоправда, це місце, загалом, так і залишилось порожнім, тобто було за межами основного тексту, поза художнім простором ключових творів. Під шаром ми розуміємо не окремі сюжетні, ідейні чи образні слов’янські впливи і запозичення, а особливий неподільний культурний хронотоп чи, точніше, пласт — бо ця сукупність включає не лише певний час і простір, а часто і культурно забарвлений ідейний зміст, і належну образну систему, і навіть відповідні сюжетні колізії, що можуть виходити за межі основного часопростору, переплітаються і взаємодіють з іншими культурними пластами.

І хоча у творах Толкіна явно не існує такого слов’янського шару, як існує англосаксонська культура Рохану чи загалом кельтська культура ельфів (Лоріен), проте місце для нього у художньому світі Середзем’я було передбачено. Про це свідчать деякі вказівки у "Володарі Перснів", "Сільмарілліоні" та чернетках. Більшість власних назв, що мають слов'янське походження чи забарвлення, пов’язані з географічним регіоном Середзем’я на схід від Імлистих гір. Ця територія зветься Рованіоном, або Дикими землями. Цілком можливо, що ця локація, про яку майже не згадується в основних творах Толкіна, була тим регіоном, який мав асоціюватися зі слов’янським культурним пластом.

Слов'янські відлуння найбільш помітні при розгляді персонажів та географічних місць, зображених у творах. Через їхнє зазвичай слов'янське лінгвістичне походження можна вийти і до глибших тематичних та ідейних слов'янських впливів і запозичень.

Одним з найпомітніших слов'янських образів у творах Толкіна є Радаґаст Карий. У художньому світі Середзем’я він є істарі — магом, що був посланий валар (ангелами) до людей для навчання останніх. Можливо, істарі були одними з майяр (меншими за рангом від валар), а, можливо, чимось на зразок апостолів. Толкін вказує на існування П’яти Чарівників, проте поіменно називаються лише троє: Саруман, Ґандальф та Радаґаст. Це варіанти їхніх імен на мовах людей, що населяли Середзем’я.

Очевидним є походження Сарумана з давньоанглійської (Searuman — "майстерний чоловік"), Ґандальфа — з давньоісландської (Ganndálf — "ельф-чарівник"). Ім'я Радаґаста зазвичай вважають слов’янським. Звідси випливає, що ці образи репрезентують відповідні культурні пласти художнього світу Толкіна, регіони, до яких ці персонажі належать або у яких вони ведуть свою діяльність.

Точна етимологія слова "Радаґаст" залишається спірною. Воно зазвичай виводиться з назви дохристиянського слов'янського божества щастя, добрих порад і честі Радигоста, своєрідного аналога Меркурія і Гермеса [Noel 1980, 116]. Втім, називають і неслов'янські варіанти походження: з давньонорвезької ("радитися"), давньоанглійської ("дух дороги"), готської (ім'я полководця, "чужинець-радник") [Fisher 2007]. Це не повинно дивувати, оскільки Толкін нерідко використовував "паралельні етимології" для своїх назв, кожна з яких має значення у розкритті образу. До руськості чи навіть російськості відсилає прізвисько і колір Радаґаста в Ордені магів — "карий" (у буквальному перекладі "коричневий"). Ельфійська назва домівки Радаґаста — Росґобел — містить корінь "руска", що означає ельфійською "коричневий". Також на слов'янськість вказує його зв'язок з багато в чому слов'янським персонажем "Гобіта" — Беорном.

Радаґаст зображається як "друг усіх звірів і птахів", він також добре розбирається у травах, "великий маг, майстер форм і кольору", щирий, довірливий і трохи наївний. Радаґаст пов'язується з майа Яванною, що опікувалась природою. З цих штрихів до портрету персонажа, цілком можна зробити припущення, що саме такими рисами з точки зору Толкіна мають володіти слов’яни. Радаґаст був ближчим до птахів і звірів, ніж до людей, через що, можливо, він не повернувся до Валінору, після закінчення місії магів-істарі серед людей. Образ цього епізодичного персонажу несе у собі певну мелодраматичність, сум — згадується його "старий дім", де його не вдалось знайти, у контексті зі згадкою про зруйноване місто Тарбад; його драматична роль у конфлікті між Саруманом і Ґандальфом, де він мимоволі завдав шкоди останньому. Він зникає зі сторінок "Володаря Перснів" у другій половині книги, залишаючись своєрідною загадкою, які полюбляв Толкін, виводячи за межі основного тексту велику частину цікавих реалій, персонажів та подій.

Змалювання народів у творах Толкіна відіграє важливу роль. У нього це не лише сукупність осіб, а цілісний образ, носій певних культурних, психологічних, лінгвістичних та ідейних особливостей. Цікавим у цьому відношенні є образ варягів. У "Володарі Перснів" вони згадуються побіжно, причому у негативному контексті, як спільники Темного Володаря Саурона. У додатках до роману розповідається історія про шлюб одного з королів Нуменору з дочкою варязького володаря та війни, що спричинив цей нерівний союз. Ця коротенька історія містить деякі цікаві мотиви — нерівного шлюбу, мотив пристосування надісланого до підлеглого народу спадкоємця престолу до культури того народу з подальшою асиміляцією і небажанням повертатися на батьківщину. Ці мотиви існують, зокрема, і в давньоруській середньовічній літературі. Також вони наявні у германських літературах стосовно Русі: ісландські саги неодноразово згадують Ґардаріку (Русь), розповідають і про шлюби скандинавських володарів з руськими князівнами. На створення Толкіном образу варягів могли вплинути як скандинавські, так і давньоруські джерела. Цікаво й те, що варяги звуться також "народом Кханду" і це спершу викликає асоціації з відомою поемою Семюела Тейлора Колдріджа, але насправді навряд чи відсилає до якоїсь пишної далекосхідної культури, швидше, це просто вказівка на схід. Можливо також, що це відсилання до візантійської культури. Оскільки варяги Толкіна служили найманцями для володаря Кханду так само, як історичні варяги служили для візантійського імператора.

У "Гобіті" зустрічається ще один образ, що має явні слов'янські паралелі. Це Беорн — людина-перевертень. Він жив відлюдником на Бескиді Каррок і займався бджолярством. Беорн міг перетворюватись на ведмедя. І ведмідь, і бджільництво, і початкова версія імені Беорна — Медвед (Medwed) — відсилають до північної Русі (у свідомості англійців ця аналогія цілком очевидна). Грубувата гостинність Беорна, близькість до природи теж можуть відноситись до слов'янських елементів. Образ Беорна тісно переплітається з образом Радаґаста: вказується, що вони добре знайомі, обоє простодушні, добрі, хоч у Беорна більш грубуватий характер.

Один з ключових топонімічних образів Середзем'я — річка Андуйн (Андуїн) — викликає міцні асоціації з найбільшою річкою Західної Європи — Дунаєм, що протікає, значною мірою, серед слов'янських народів, і відігравала велику роль в їхньому фольклорі. Назва Дунаю перекладається як "річка", як і корінь "дуйн" в ельфійських мовах. Початок свій Дунай бере у лісовому масиві Шварцвальд (Німеччина), що буквально значить "Чорний ліс", а Андуїн — у Мраколіссі, теж доволі слов'янському образі Середзем'я. Взагалі, при погляді на географію Дунаю і Андуйна є надто вже багато паралелей: Альпи та Імлисті гори; веселий Віденський ліс, оспіваний Штраусом, і Лоріен, Золотий Ліс, де живуть ельфи; німецькі та угорські рівнини і пустинні Бурі Землі; скельний комплекс Залізні Ворота та Ворота Королів у Середзем'ї; дунайські пороги і пороги Сан-Гебір.

Існує також кілька образів, які, на перший погляд, мають германське походження, але при детальнішому розгляді виявляють слов’янські паралелі. Це, зокрема, образи Мраколісся (Mirkwood), варгів (Warg) та дракона Смауга/Смога (Smaug). Щодо них у толкіністиці немає спільного погляду: одні відстоюють їхнє германське походження [Noel 1980, 30-31], інші — слов’янське [Orr 1994, 24-27]. З лінгвістичної точки зору ці слова можна розглядати як германські, але слов’янського походження. Можливо, це було свідомо використано автором у межах його літературної реконструкції.

Образ Мраколісся або ж Лихолісся має ряд паралелей у слов’янському фольклорі. Щоправда, в германському фольклорі такі образи теж наявні. Мраколісся — це найбільший ліс серед частин прадавнього лісу, який залишився у Третій Епосі (на момент розгортання дії "Володаря Перснів" і "Гобіта"). У "Гобіті" він зображається як типовий для казок "зачарований ліс". З лінгвістичної точки зору хоч "wood" очевидно германського походження, але "mirk", швидше, слов’янського походження, і відсилає до поширеного слов’янського кореня ("мрак", "морок", "мерти", "мркнуті" (серб.) тощо). Звідси ж, вірогідно, походить вигаданий Толкіном ельфійський корінь "мор" ("чорний"), що дуже часто зустрічається у "номенклатурі" письменника — Мордор, Морґот, Морія, Морґул.

Ще один германо-слов'янський образ — це варги, хижі вовки, на яких іноді їздять орки (гобліни). Сам Толкін зазначав, що це старе слово на позначення вовків зі значеннями "вигнанець", "злочинець", "переслідувач". Втім, це германське слово є запозиченням зі слов'янських мов (пор. укр. "ворог", рос. "враг", "изверг") [Orr 1994, 25].

Ім'я дракона Смауга, одного з ключових персонажів "Гобіта", теж є германським ("повзати"), але з явними слов'янськими паралелями (прасл. *smoku, пол. smok — "дракон", "змій"). Також цей корінь зустрічається в імені Смеаґола (Ґоллума), важливого персонажа з "Володаря Перснів".

Аналіз художніх образів у творах Толкіна, що мають відношення до слов'янської культури, дозволяє зробити висновок, що автор свідомо чи несвідомо досягнув своєрідного ефекту погляду на слов’янську культуру крізь призму германської. Отже ми можемо охарактеризувати більшість слов'янських відлунь у творчості Дж.Р.Р. Толкіна як опосередковані впливи. Про це свідчить і лінгвістичний аналіз власних назв топонімів та імен. Автор за допомогою окремих ключових слів досягав відображення тієї чи іншої культури у своєму художньому світі. Також можемо констатувати, що у мультикультурному світі Середзем'я був передбачений своєрідний "слов'янський шар", що, втім, залишився нерозкритим у завершених творах Толкіна. Топонімічно цей шар був локалізований у регіоні Рованіон, репрезентований такими персонажами як Радаґаст і Беорн, народом варягів та рядом інших образів.

Література

1. Birns, Nicholas. The enigma of Radagast: revision, melodrama, and depth // Mythlore. — Fall/Winter 2007. — P.: 113-126.
2. J.R.R. Tolkien Encyclopedia / Ed. M.Droit. — New York: Taylor & Francis Group, 2007. — 774 p.
3. Fisher, Jason. Thinking about Radagast // http://lingwe.blogspot.com/2007/12/thinking-about-radagast.html — 7.12.2007.
4. Letters of JRR Tolkien, The / Ed. H.Carpenter. — London, 1981. — 502 p.
5. Noel, R.S. The Languages of Tolkien's Middle-Earth. — Boston: Houghton Mifflin, 1980.
6. Orr, Robert. Some Slavic Echoes in J.R.R.Tolkien's Middle-Earth // Germano Slavica. — №8.2, 1994. — P.: 23-34.
7. О славянских мотивах в творчестве Толкина // Палантир. — №7, август 1997. — С.: 10-12.